Скарлатина (італ. scarlattina, від позднелатінського scarlatum — яскраво-червоний колір), гостра інфекційна хвороба, переважно дитячого віку, що виявляється підвищенням температури тіла, ангіною і шкірним висипом. Перший клінічний опис С. дав в 17 ст Т. Сиденхем, якому належить і назва хвороби. Збудник С. — бетагемолітічеський стрептокок групи «А», створюючий токсин. Джерело інфекції — хворі і бактеріоносії. Зараження відбувається головним чином повітряно-краплинним дорогою, рідше — через речі хворого. Найчастіше захворюють діти у віці до 6—7 років. Захворюваність підвищується в осінньо-зимові місяці. Наголошуються періодичні підйоми захворюваності через кожних 4—6 років. Після перенесеної С. розвивається стійкий імунітет (повторні випадки захворювання виникають у 1,5—4% випадків), наявність якого визначається за допомогою шкірної реакції на токсин (реакція Діка).
Інкубаційний період при С. триває в середньому 2—7 сут. Початок захворювання гострий: швидкий підйом температури, нездужання, блювота і ангіна — вона характеризується яскравим почервонінням слизистої оболонки зіву, інколи утворенням нальотів на піднебінних мигдалинах. Верхнешейниє лімфатичні вузли припухають, стають хворобливими. У перших, рідше друга доба захворювання на шкірі всього тіла з'являється яскраво-рожевий або червоний дрібноточечний висип. Мова спочатку обкладена сірувато-білим нальотом, до 4—5-м-коду сут хвороби повністю очищається, стає яскраво-червоним, зернистим («малинова мова»). Хвороба продовжується 3—6 сут. Після зникнення висипу наголошується крупнопластінчатоє лущення шкіри. Розрізняють легку, среднетяжелую і важку форми С. Тяжелая форма може бути токсичною, з вираженими симптомами токсичної поразки нервової і серцево-судинної систем; септичною, такою, що характеризується важким запальним процесом в зіві і схильністю до розвитку гнійних вогнищ; токсико-септічною, при якій поєднуються їх симптоми. Переважає легка форма хвороби; ускладнення (гнійний шийний лімфаденіт, отит, запалення додаткових порожнин носа, суглобів, поразка серця, нефрит, сепсис), властиві переважно її важким формам, дуже рідкі. Летальність при сучасному лікуванні знизилася до десятих і сотих доль відсотка. Часто спостерігається якнайлегша (стерта) форма С., при якій багато ознак хвороби відсутні.
Лікування: антибіотики; при токсичній формі — антитоксична скарлатинозна сироватка; терапія ускладнень. Хворий підлягає ізоляції на термін не менше 10 сут при важких формах хвороби, а також за несприятливих побутових умов дітей госпіталізують. Відвідини дошкільних дитячих установ і перших двох класів школи вирішується через 12 сут після закінчення терміну ізоляції. Для здорових дітей, що контактували з хворим С., встановлюється карантин на 7 сут. В приміщенні, де міститься хворий, проводиться регулярна поточна дезинфекція.
Літ.: Носів С. Д., Дитячі інфекційні хвороби, 4 видавництва, М., 1973.
