Священне віддання, сукупність книг, які християнська (православна і католицька) церква розглядає як «божественні», ставить їх за значимістю безпосередньо за Священним писанням . Так названо (на відміну від Священного писання) тому, що частина вхідних в нього творів, згідно з церковним віровченням, була спочатку передана (апостолами) ізустно і лише згодом записана. У С. п. входять «Символи віри», «Правила апостольські», вирішення уселенських і деяких маєткових церковних соборів, окремі творіння отцов церкви і ін. Склад С. п. православної і католицької церков різний, зокрема в католицькій С. п. велике місце займають папські декреталії (постанови). Додаючи С. п. силу «божественного права», церкву отримує можливість санкціонувати диктовані змінними історичними умовами практичні заходи, норми (які не можна обгрунтувати Священним писанням) і закріпити їх таким чином як непорушні (наприклад, загальнохристиянське вчення про Трійцю, догмат про непогрішимість римського папи — у католиків).
Роль, аналогічну С. п., грають: у іудаїзмі — Талмуд, в ісламі — Сунна .
