Талмуд (староєврейське, буквально — вивчення), збори догматичних, релігійно-етичних і правових положень іудаїзму, що склалися в 4 ст до н.е.(наша ера) — 5 ст н.е.(наша ера) частиною на староєврейській мові, частиною на діалектах арамійського. Містить повчання по моралі, праву, міркування про догматизм і куксу, легенди про всесвіт, донаучниє відомості по медицині, астрономії, географії. Сама древня частина Т. — Мішна («Повторення») — дає тлумачення норм Пятікніжія, яке перестало відповідати соціальним умовам, що змінилися. Мішна включає також обов'язкові для ортодоксальних іудаїстов тлумачення Тора, відібрана до початку 3 ст н.е.(наша ера) Впоследствії Мішна стала сама предметом тлумачення іудейських богословів. Збори таких тлумачень називаються Гемара («Завершення»), разом з Мішной вона і складає Т.
Т. містить правові положення, що регламентують релігійне, родинне і цивільне життя іудеїв (Галаха), і міфи, легенди, притчі, казки, розповіді, супутні Галахе (Аггада). Джерело Аггади — фольклор народів Близького Сходу. Розрізняють Палестинський і Вавілонський Т. (по місцю складання Гемари). Т. пронизаний ідеєю залежності людини від бога, незмінності соціальних порядків проповіддю терпіння, нетерпимістю до іновірців.
