Самозбудження електромашинних генераторів, спосіб збудження магнітного поля головних полюсів генераторів, при якому обмотка головних полюсів отримує живлення від обмотки якоря (ротора). (На відміну від С., при незалежному збудженні обмотки головних полюсів живлять від стороннього джерела струму.)
найчастіше С. використовується в постійного струму генераторах . При пуску генератора з С. початковий струм в обмотці збудження виникає за рахунок едс(електрорушійна сила), що наводиться в обмотці якоря залишковим магнітним полем головних полюсів. Для підтримки С. необхідно, щоб початковий струм підсилював це поле. Додатковий магнітний потік збільшує едс(електрорушійна сила) якорі і, як наслідок, струм в обмотках головних полюсів. Проте із-за магнітного насичення магнітопровода однаковим приростам струму збудження, що збільшується, відповідають всі менші прирости магнітного потоку. Процес С. продовжується до тих пір, поки едс(електрорушійна сила) якорі перевершує падіння напруги в обмотці збудження. При певній величині магнітного потоку настає електрична рівновага, і подальше підвищення магнітного потоку, едс(електрорушійна сила) якоря і струму збудження припиняється. С. може здійснюватися при величині опору обмотки збудження, що не перевищує відомого граничного значення, залежного від електричних параметрів генератора.
Застосовують С. з паралельним, послідовним і змішаним (паралельно-послідовним) включенням обмоток головних полюсів відносно обмотки якоря. Для створення залишкового магнітного потоку в машині з С., з якої-небудь причини що втратила залишкове намагнічення головних полюсів, по обмотці збудження пропускають струм потрібного напряму, який отримують від стороннього джерела.
