Романенко Прокофій Логвинович [13(25) .2.1897, хутір Романенки, нині Роменського району Сумської області, — 10.3.1949, Москва], радянський воєначальник, генерал-полковник (1944). Член КПРС з 1920. З селян. Закінчив школу прапорщиків (1917). Брав участь в 1-ій світовій війні 1914—18. З 1918 в Червоній Армії. Брав участь в Громадянській війні 1918—20 — командир полку. Закінчив Військову академію ім. М. В. Фрунзе (1933) і Вищу військову академію ім. К. Е. Ворошилова (1948). У Велику Вітчизняну війну 1941—45 — командувач 17-ою армією Забайкальського фронту і 3-ою танковою армією Брянського фронту (1941 — вересень 1942), заступник командувача Брянським фронтом (вересень — листопад 1942), командувач 5-ої і 2-ої танкової (листопад 1942 — лютий 1943), 48-ої (1943 — грудень 1944) арміями на Західному, Брянськом, Південно-західному і 1-м-код Білоруському фронтах. У 1945—47 командував Східно-сибірським військовим округом. Депутат Верховної Ради СРСР 2-го скликання. Нагороджений 2 орденами Леніна, 4 орденами Червоного Прапора, 2 орденами Суворова 1-ій мірі, 2 орденами Кутузова 1-ої міри і медалями, а також орденом МНР(Монгольська Народна Республіка).
