Ретороманськие мови, назва підгрупи романських мов, поширених на території Швейцарії (кантон Граубюнден) і Північної Італії (області Трентіно — Альто — Адідже, Фриули-Венеція-Джулія). На Р. я. говорять ретороманци (романши, ладіни, фріули ) . Загальне число тих, що говорять на Р. я. — понад 409 тис. чіл., з них на фріульськом, що має особливий (не ретійський, загальний для інших мов) субстрат і розвинену літературу, говорить 340 тис. чіл. (1962, оцінка). Р. я. підрозділяються на західних (швейцарський), центральних (тірольський, Італія) і східних (фріульський, Італія). З 1938 граубюнденський (швейцарський) Р. я. у двох різновидах — верхнеенгадінськой і сурсельвськой — є четвертою національною мовою Швейцарії.
Займаючи центрально-північну область «європейської Романії» (територія поширення романських мов в Європі), Р. я. представляють найбільш архаїчну реліктову зону, проміжну між восточно- і західно-романськими мовами. На території, що граничить з територіями поширення німецьких діалектів, спостерігається контамінація романських і німецьких лексичних елементів; майбутній час утворюється за типом німецького з допоміжним дієсловом gnir — «ставати». У деяких ареалах Р. я. зберігаються сліди двовідмінкової відміни народної латині, кінцеве лат.(латинський) -s.
Літ.: Бородіна М. А., Сучасна літературна ретороманський мова Швейцарії, Л., 1969: Bibliografia Retoromontscha, Bd 1—2, Ligia Romontscha, 1938—1956; Widmer A., Das Personalpronomen im Büendner-romanischen in phonetischer und morphologischer Schau, Bern, 1959; Crestomatie Romaniča. Sub. cond. J. Jordan, t. 1—3, Buc., 1962—1968.
