Реконкиста (ісп. Reconquista, від reconquistar — відвойовувати), відвоювання народами Піренейського півострова в 8—15 вв.(століття) територій, захоплених арабами (точніше арабами і берберами, що згодом отримали загальну назву, — маври). Р. почався битвою 718 при Ковадонге . На відвойованих землях створювалися самостійні держави (інтереси Р. інтенсифікували процеси їх централізації і об'єднання). Розпад халіфату (1031) Кордовського полегшив іспанським державам звільнення земель на півдні півострова. У 1085 кастільци узяли Толедо. Вторгнення на Піренейський півострів Альморавідов (кінець 11 ст) і Альмохадов (середина 12 ст) лише дещо затримало подальший розвиток Р. 16 липня 1212 об'єднаних сили Кастілії Арагона і Наварри взяли при Лас-Навас-де-Толоса вирішальну перемогу над військами Альмохадов. У 1236 кастільци узяли Кордову, в 1248 — Севілью; у 1229—35 Арагон відвоював Балеарські острови, в 1238 — Валенсію; португальці звільнили в 1249—50 територію Алгарві (південь сучасної Португалії). До середини 13 ст в руках арабів залишився лише емірат Гранадський, який ліг в 1492.
Р. в значній мірі визначила своєрідність економічного і політичного розвитку держав Піренейського півострова.
Р. був не лише ланцюгом військових походів, вона була широким процесом колонізації — заселенням і економічним освоєнням спустошених війною земель. Головною рушійною силою Р. були селяни. У початковий період Р. селяни, що осідали на звільнених землях, в своїй більшості добивалися особистої свободи. Активна участь в Р. приймали міста. Постійна загроза набігів арабів стимулювала утворення селянських (бегетрій ) і міських общин. Успішний хід Р. сприяв зміцненню в державах, що утворилися, королівської влади, яка поступово узяла в свої руки (при активній участі світських і духовних феодалів) розподіл відвойованих земель. Зацікавлені в економічному освоєнні цих земель, у воїнах для подальшої боротьби з арабами, королі були вимушені надавати знов виникаючим населеним пунктам, міським і сільським общинам ряд пільг і привілеїв (в т.ч. самоврядність). 11—13 вв.(століття) — період розквіту міських і сільських общин; у Леоне і Кастілії селянство цього часу залишалося особисто вільним. З відтисненням маврів на південь півострова посилився натиск феодалів на селян, і у ряді держав півострова (але не в Леоне і Кастілії) вже в 13 ст селяни втратили особисту свободу. З Р., який вівся під гаслом релігійної боротьби з «невірними», зв'язано зростання ідеологічного впливу і економічної могутності католицької церкви в Іспанії і Португалії; духовно-рицарські ордени (Калатрава, Алькантара, Авісський орден і ін.) перетворилися на найбільших земельних власників-латифундистів. Р. визначив і ін. особливості феодалізму на Піренейському півострові: численність шару дрібного рицарства (у ряди якого був відкритий доступ і селянам, і городянам, якщо вони були в змозі спорядити коня); порівняльне раннє посилення королівської влади, що диктувалося необхідністю об'єднання сил в боротьбі із зовнішнім ворогом. З Р. пов'язаний процес формування народностей — іспанською, каталонською, баскською, галісийськой і португальською, складання їх національної культури, національного характеру. Р. знайшов яскраве віддзеркалення в іспанській літературі (у героїчному епосі про Сиде, романсеро і ін. пам'ятниках). Особлива роль Кастілії в Р. позначилася на формуванні національної іспанської мови, в основу якого ліг кастільський діалект, що поширювався на звільнених територіях.
Літ.: Арський І. Ст, Реконкиста і колонізація в історії середньовічної Каталонії, в збірці: Культура Іспанії, [М.], 1940; Фрязінов С. Ст, Проблема реконкисти, як руху колонізації, в освітленні іспанських учених, «Уч. зап.(західний) Горького гос.(державний) університету. Сірок. історіко-філологич.», 1959, ст 46; La Reconquista española в la repoblación del pais, Zaragoza, 1951. Див. також загальні роботи по історії Іспанії при ст. Іспанія .
