Реквієм (від першого слова латинського тексту: «Requiem aeternam dona eis, Domine» — «Спокій вічний дай їм, господи»), траурна заупокійна меса, присвячена пам'яті покійних. Від урочистої католицької меси відрізняється відсутністю деяких частин («Глоріа», «Кредо»), замість яких вводяться інші («Реквієм» спочатку, далі «Дієс іре», «Туба мірум», «Лакрімоза» і ін.). Композитори 15—16 вв.(століття) створювали Р. у вигляді циклічних поліфонічного складу хорових творів а капела, заснованих на мелодіях григоріанського хоралу . В 17—18 вв.(століття) Р. перетворився на крупний твір для хору, солістів і оркестру, зазвичай не пов'язане з мелодіями григоріанського хоралу; поліфонічні засоби виразності стали поєднуватися в нім з гомофонно-гармонійними. Р. в його найбільш видатних зразках придбав внекультовоє значення і, як правило, виконується в концертних залах. Усесвітню популярність здобув Реквієм Моцарта (1791), закінченого його учнем Ф. Зюсмайром. У 19 ст до жанру Р. зверталися Л. Керубіні, Ф. Аркуш, А. Брукнер, А. Дворжак і др.; найбільш видатні Р. цього часу належать Г. Берліозу (1837) і Дж. Верді (1874). Особливе місце займає «Німецький реквієм» Брамса (1868), написаного на німецький текст.(текстильний) Р. створюють і сучасні композитори. У їх числі «Військовий реквієм» Бритену, в якому літургійний латинський текст поєднується з віршами В. Оуена. Позбавлені всякого зв'язку з літургійним текстом Р. радянських композиторів — «симфонія-реквієм пам'яті Ст І. Леніна» Кабальовського (1933), його ж Р., присвячений пам'яті жертв фашизму (1963), і ін.
Літ.: Schnerich A., Messe und Requiem seit Haydn und Mozart, W. — Lpz., 1909.
