Расин (Racine) Жан (21.12.1639, Ферте-мілон, графство Валуа, нині департамент Ен, — 21.4.1699, Париж), французький драматург, член Французької академії (1673). Син чиновника. Відійшовши від янсеністов (див. Янсенізм ), в школах яких здобув освіту, вигадав оди, був наближений до двору. Рання трагедія «Фіваїда, або брати-вороги» (пост. і видавництво в 1664). Єдина комедія Р. «Кляузника» (пост. 1668, видавництво 1669) висміює французький суд.(судовий) Нову сторінку в історію французької драматургії і театру вписала трагедія «Андромаха» (пост. 1667, видавництво 1668). Виступивши після П. Корнеля, Р. створив классицистськую трагедію любовних пристрастей, етичну проблематику, що висунула на перший план, і що відрізнялася проникливим зображенням страждаючої людини.
Тонкий і точний психологізм розкриває драму внутрішньо роздвоєної особи мятущейся між боргом і пристрастю, любов'ю і ненавистю. Найглибше і поетично малює Р. душевний світ жінок — провідних персонажів його творів.
Трагедії поета будуються природно і просто, підкоряючись внутрішній логіці відчуттів героїв. Тому характери і слово набувають в Р. особливо великого значення, тоді як зовнішня дія зводиться майже нанівець і легко укладається в рамки трьох єдності. В той же час ця строго організована форма гранично насищена бурхливими в її рамках пристрастями, засліплюючими людину, перетворюючими її, всупереч власній волі і розуму, в злочинця і тирана, в жертву своєї неприборканої. Ідеальні героїні Р., навпаки, стійко протистоять сліпим пристрастям і свавіллю, готові пожертвувати собою, щоб зберегти вірність етичному боргу і врятувати свою душевну чистоту.
Держава зазвичай з'являється в Р. як почало деспотичне, близьке до східному тираненню, під ігом якого гине все світле і добродійне. Яскрава політична трагедія поета «Брітанник» (пост. 1669, видавництво 1670) змальовує народження тирана. Дворянська природа абсолютної монархії виявляється тут особливо ясно.
Расиновський ідеал самозречення, що виражав віру поета в етичну і суспільну необхідність обмеження людиною своїх особистих прагнень, найявніше втілений в трагедії «Береника» (пост. 1670 видавництво 1671), що оспівує зречення всіх її героїв від пристрасті. Але і тут в центрі опиняються страждання, які спричиняє за собою виконання вимог держави, а подальші трагедії Р. знову будуються на конфлікті між монархічним деспотизмом і його жертвами («Баязет», пост.(постанов) і видавництво 1672; «Мітрідат», пост.(постанов) і видавництво 1673; «Іфігенія в Авліде», пост.(постанов) 1674, видавництво 1675). У «Федре» (пост. і видавництво 1677) Р. з великою силою розкрив трагедію високоморальної жінки, ведучої тяжку боротьбу з тією, що долає її злочинною пристрастю. Найбільша трагедія поета свідчила про кризу расиновського ідеалу самозречення і таїла в собі відчуття наперед кризи всього старого світопорядку.
Життєва правда і сила змальованих Р. пристрастей і раніше шокувала придворні круги. Особливо обурила їх «Федра». Р. звинуватили в аморальності і провалили перші постановки п'єси. Він припинив писати для театру. Це було зв'язано і з новим зверненням поета до янсенізму. До драматургії Р. повернувся після 12-річної перерви, вигадавши трагедію «Есфірь» (пост. і видавництво 1689) для вихованок Сен-Сирського монастиря. Поет волав до релігійної терпимості. Новий жанр релігійно-політичної драми чітко визначився в трагедії на біблейський сюжет «Гофолія» (пост. 1690, видавництво 1691), що завершується озброєним повстанням народу проти володаря-деспота. Тут любовна тема повністю витиснена актуальним суспільним вмістом. Передбачивши просвітницьку трагедію 18 ст, Р. і в біблейських драмах залишився вірний основним принципам своєї поетики: правдоподібність, економія художніх засобів і ін. Благородною простотою відрізняється і мова Р. Завершают літературну діяльність Р. «Духовні пісні» (1694) і «Коротка історія Пір-рояля» (видавництво 1742). Найбільший поет класицизму, Р. надав величезний вплив на всіх представників цього напряму у себе на батьківщині і за її межами. Його творчість зберігало все своє значення і в роки Великої французької революції.
В кінці 18 — початку 19 вв.(століття) російською мовою було перекладено більшість трагедій Р. Роль Федри стала однією з коронних ролей Е. С. Семенової. Високо оцінили трагедії Расина А. С. Пушкин і А. І. Герцен. У 1921 в новому переведенні В. Я. Брюсова «Федра» була поставлена московським Камерним театром з А. Г. Коонен в головній ролі.
Соч.: Ceuvres, t. 1—5, Р., 1931; Ceuvres complètes. Préface de P. Clarac, P. [1969]; Théâtre complet [Texte établi, avec préf., notices et notes, par M. Rat]. P., 1963; у русявий.(російський) пер.(переведення) — Соч., т. 1—2, М. — П., 1937; Федра, пер.(переведення) Ст Брюсова, предісл.(передмова) Р. Бояджієва, М. — Л., 1940; Кляузники, Л. — М., 1959.
Літ.: Мокульський С., Расин, Л., 1940; Гриб Ст P., Расин, в його книга: Ізбр. роботи, М., 1956; Шафаренко І., Же. Расин, в книга : Письменники Франції, М., 1964; Lemaître J., Jean Racine, P. [1908]; Vossler K., J. Racine, Münch., 1926; Momet D., J. Racine, P., 1944; Bonzon A., La nouvelle critique et Racine, P., 1970; Eigeldinger M., La mythologie solaire dans l''oeuvre de Racine, Gen., 1970; Roubine J. J., Lectures de Racine, P. [1971]; Turnell M., J. Racine-dramatist, L., [1972] (літ.); Pocock G., Corneille and Racine. Problems of tragic form, L. — N. Y., 1973 (літ.).
