Разумовськие, російський дворянський рід, представники якого, отримавши графські і княжі титули, займали найважливіші державні і дипломатичні пости в 18 — середині 19 вв.(століття) З Р. найбільш відомі: Олексій Григорович Р. [17(28) .3.1709, хутір Лемеши, нині Козелецкий район Чернігівської області, — 6(17) .1771, Петербург], граф (з 1744). Народився в сім'ї українського козака Р. Розума. У 1731 був узятий до Петербургу півчим в українську капелу при імператорському дворі і став фаворитом Цесарівни Єлизавети Петрівни . Після палацового перевороту 25 листопада 1741 і вступу Єлизавети Петрівни на престол Р. став камергером, генералом-поручиком, в 1756 — фельдмаршалом. У 1742 вступив в таємний брак з Єлизаветою Петрівною; потомства від цього браку (всупереч легендам) не було. Р. були подаровані обширні маєтки під Петербургом, Москвою, на Україні величезні грошові суми. Займаючи виняткове положення при дворі, Р. мало займався державними справами. Добивався пільг для українського шляхетства, сприяв відновленню гетьманства на Україні. З 1762 у відставці. Кирило Григорович Р. [18(29) .3.1728, хутір Лемеши, нині Козелецкий район Чернігівської області, — 3(15) .1.1803, Батурін, нині Чернігівської області], граф (з 1744). Брат Олексія Григоровича Р. Последній гетьман України. У 1743 був відправлений на два роки за кордон для вчення. З 1745 камергер. З 1746 по 1765 президент Петербурзької академії наук, але активної участі в справах академії не приймав; підтримував М. Ст Ломоносова. Був найбільшим феодалом-землевласником. З 1750 гетьман України, де провів низку економічних і адміністративних заходів на користь українського шляхетства і купецтва (обмеження вільного переходу селян, перепис населення), піклувався про розвиток української культури. Активно брав участь в підготовці палацового перевороту 1762, що звів на престол Катерину II, за що був вироблений в сенатори і генерал-ад'ютанти. У 1764, у зв'язку з ліквідацією гетьманства на Україні, Р. був зміщений з посади. У 1764 вироблений в генерал-фельдмаршали, в 1768—71 член Державної ради. Олексій Кирилович. [12(23) .9.1748, Петербург, — 5(17) .4.1822, Почеп, нині Брянська область], син До. Р. Разумовського. З 1769 на придворній службі. Вийшовши у відставку, в 1795 оселився в підмосковному селі Горенки, де створив ботанічний сад, зібрав найбільшу в Росії бібліотеку по природних науках. В кінці 18 ст прилучився до найбільш містичного перебігу російського масона. З 1810 міністр народної освіти. Сприяв розширенню мережі початкових шкіл (приходські і повіти училища), заснував декілька нових гімназій, піклувався про поліпшення методів викладання, заборонив тілесні покарання. Дотримуючись реакційних переконань, немало сприяв падінню М. М. Сперанського, був провідником русифікаторської політики в Західному краю, ввів богослів'я як головну дисципліну в програми всіх учбових закладів, підтримував академії і училища ордена єзуїтів, був віце-президентом Біблейського суспільства. З 1816 у відставці. Андрій Кирилович. [22.10(2.11). 1752, р. Глухов, нині Сумська область, — 11(23) .9.1836, Відень, Австрія], дипломат, князь (з 1815). Син До. Р. Разумовського. У 1769—75 служив у флоті. З 1777 на дипломатичній службі: у 1777—84 посланець в Неаполітанському королівстві, в 1786—88 посланець в Швеції, в 1790—1799 посол в Австрії. Під час Італійського і Швейцарського походів російських армій (1799) діяв інколи в збиток інтересам Росії. У 1799 за наполяганням А. В. Суворова відгукнув з Відня до Росії. У 1801—07 знову на посту російського посла у Відні, доклав багато зусиль для залучення Австрії в коаліцію і війну проти Франції на стороні Росії. З 1807 у відставці, жив у Відні як приватна особа, владнував домашні концерти, збирав картинну галерею. У 1813—14 знаходився в свиті Олександра I як зовнішньополітичний радник. Один з керівників російської делегації на Віденському конгресі 1814—15.
Літ.: Васильчиков А. А., Сімейство Разумовських, т. 2, СП(Збори постанов) Би, 1880; Лонгинов М. Н., Новіков і московські мартіністи, СП(Збори постанов) Би, 1867; Різдвяний С. Ст, Історичний огляд діяльності Міністерства народної освіти 1802—1902, СП(Збори постанов) Би, 1902; Джівілегов А. До., Олександр I і Наполеон, М., 1915; Окунь С. Би., Нариси історії СРСР. Кінець XVIII — перша чверть XIX ст, Л., 1956; Предтеченський А. Ст, Нариси суспільно-політичної історії Росії в першій чверті XIX ст, М. — Л., 1957.
