Радіоізотопна діагностика
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Радіоізотопна діагностика

Радіоізотопна діагностика, розділ радіології, предмет вивчення якого — використання радіоактивних ізотопів і мічених ними з'єднань для розпізнавання захворювань. Становлення сучасним Р. д. обумовлено відкриттям штучної радіоактивності (1934), що визначило можливості здобуття радіоактивних препаратів (ізотопів або їх з'єднань), які дозволяють при введенні їх в організм (in vivo) або в біологічні середовища організму (in vitro) вивчити полягання органів і систем в нормі і патології. Реєстрація кінетики (у часі і просторі) радіоактивних препаратів здійснюється методами радіометрії . Спеціальна апаратура дає можливість представити радіодіагностичну інформацію у вигляді цифрових величин графічного зображення і картини просторового розподілу препарату в органах і системах (сцинтиграми).

загрузка...

  В основі методів Р. д. лежать наступні принципи: 1) оцінка міри розведення радіоактивного препарату в рідких середовищах організму (визначення об'єму циркулюючої крові, водного обміну, обміну калія, натрію і ін.); 2) визначення зміни (у часі) рівня радіоактивності в органах і системах організму або осередку ураження (вивчення центральної і периферичної гемодинаміки, гепатографія, ренографія, радіопневмографія, визначення внутрішньотиреоїдного етапу йодного обміну, вивчення динаміки відносного рівня фосфорного обміну в осередку ураження і др.); 3) візуалізація розподілу введеного в організм радіоактивного препарату (методи ськенірованія і гаммасцинтиграфії органів і систем: головного мозку, щитовидної залози, легенів, печінки, нирок, кісткового мозку, кісток, лімфатичної системи і ін.); 4) визначення виведення радіоактивних препаратів з організму або їх перерозподілу в його біологічних середовищах (визначення шлунково-кишкової кровотечі, білково-зв'язаного йоду в крові, всмоктування нейтральних жирів і ін.); 5) взаємодія «In vitro» мічених сполук із складовими частинами біологічних середовищ організму (без введення радіоактивних препаратів в організм), зокрема взаємодія за типом «антиген-антитіло» (визначення тіроксинсвязивающей здатності сироватки, концентрації різних гормонів в крові і ін.).

  В розвитку Р. д. можна виділити 2 етапи. Перший етап пов'язаний з розробкою методик дослідження; дослідженням радіоактивних препаратів, найбільш адекватно органів, що відображають стан, і систем (Na 131 l, 131 Ч — гиппуран, 75 Se — метіонін і ін.), створюють мінімальне променеве навантаження на організм обстежуваного (препарати, що мітяться 99m Tc 111i In і др.); виготовленням спеціальної радіодіагностичної апаратури (ськеннери, гамма-камери, багатоканальні радіометри і ін.). Другий етап характеризується профілізацією Р. д. відповідно потребам різних клінічних дисциплін — нейрохірургії, онкології, ендокринології, кардіології, нефрології і ін., що привело до створення лабораторій Р. д. у багатьох профільованих науково-дослідних центрах і в лікувально-профілактичних установах. Методи Р. д. — частина сучасного комплексного обстеження хворих. Див. також Ізотопні індикатори .

 

  Літ.: Фатєєва М. Н., Нариси радіоізотопної діагностики, М., 1960; Зедгенідзе Р. А., Зубовський Р. А., Клінічна радіоізотопна діагностика, М., 1968; Quimby Е., Feitelberg S., Silver S., Radioactive isotopes in clinical practice Phil.; 1959; Medical radioisotope scintigraphy, 1972; International atomic energy agency, v. 1—2, Vienna, 1973.

  Ст З. Агранат, Ф. М. Лясс.