Радіоінтерферометр, інструмент для радіоастрономічних спостережень, який складається з двох антен, рознесених на відстані D (база) і зв'язаних між собою кабельною, хвилеводною або ретрансляційною лінією зв'язку. Сигнали, що приймаються антенами від джерела радіовипромінювання, подаються по лінії зв'язку на вхід загального приймальною пристрою ( мал. 1 , детектор), де вони аналізуються і реєструються. Залежно від кута між напрямом на джерело і нормаллю до бази змінюються різниця фаз сигналів, що приходять до точки складання, потужність сигналу U, що приймається, , і в результаті в просторі чергуються зони наявності і відсутності прийому; т. о., Р. має багатопелюсткову діаграму спрямованості. Кутовий період пелюсток рівний q 0 = l/ D , та, що огинає визначається кінцевим розміром антен d , з яких складений Р., ширина тієї, що огинає приблизно рівна l ld ( мал. 2 ). Багатопелюсткова структура діаграми спрямованості визначає вживання Р. головним чином для обчислення кутових розмірів джерел ДО по глибині модуляції пелюсток:
або координат джерела по фазі пелюсток; ½Г½ = 1 в разі точкового джерела (Dq << q 0 ) ½Г½ < 1 і залежить від Dq в випадку протяжного. Якщо використовувати метод просторових спектрів, широко вживаний в радіоастрономії при дослідженні розподілу радіояскравості джерел випромінювання, то виявляється, що двохантенний інтерферометр вимірює амплітуду Г однієї просторової частоти f пр = D/ l в просторовому спектрі джерела, тобто є аналогом вузькосмугового фільтру (l — довжина хвилі випромінювання). Шляхом послідовних вимірів при різних значеннях D можна отримати весь просторовий спектр джерела до частоти D ma x /l і визначити таким дорогою розподіл яскравості по джерелу радіовипромінювання. Такі Р. із змінною базою знаходять широке вживання в радіоастрономії для синтезу зображення джерела В т. н. антенах апертурного синтезу (див. Радіотелескоп ).
Зв'язок між антенами Р. не обов'язково має бути безпосереднім: прийняті сигнали можуть бути записані на двох або декількох антенах незалежно (але в один і той же час), наприклад за допомогою магнітофонів. Потім записи звозяться в один пункт і спільно обробляються за допомогою ЕОМ(електронна обчислювальна машина). Така система дозволяє рознести антени Р. на дуже великі відстані, аж до міжконтинентальних. При цьому може бути досягнута що вирішує здатність при вимірі розмірів і координат джерел до 10 -4 секунди дуги, що значно перевищує можливість ін. методів. Завдяки цьому Р. з наддовгими базами знаходять усе більш обширні вживання як в астрономії, так і при вирішенні багатьох прикладних завдань геодезії, геофізики і т.п.
Літ.: Краус Д. Д., Радіоастрономія, пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1973; Есепкина Н. А., Корольків Д. Ст Парійський Ю. Н., Радіотелескопи і радіометри, М., 1973.
