підземно-мінна боротьба , спосіб бойових дій військ при атаці і обороні фортець, укріплених міст, позицій, заснований на пристрої і використанні воюючими сторонами підземних ходів (галерей мінних ). Ведення П.-м. би. відомо з давніх часів, коли ті, що облягають скритно підводили під стінами міста підземні ходи (галереї) з метою проникнути по ним в обложене місто і, опанувавши ворота, впустити що атакують. Підкоп міг закінчуватися під кріпосною стіною камерою, яка зміцнювалася дерев'яними стійками. При їх підпалі і згоранні відбувався обвал ділянки кріпосної стіни; через пролом, що утворився, у фортецю (місто) уривалися ті, що облягають. Завдання обложених полягала в своєчасному виявленні і руйнуванні, а також в затопленні або задимленні підземних ходів противника. З кінця 15 ст при веденні П.-м. би. стали застосовувати порох спочатку для підривання стійок в мінних камерах під кріпосними стінами, а потім для безпосереднього підривання стенів фортеці. Російські війська уміло використовували П.-м. би. при обороні своїх фортець (Псков, 1581, Троїце-Сергиева лавра, 1608) і при облозі укріплених міст. Особливо успішно російські війська вели П.-м. би. при обороні Севастополя (1854—55), в ході якої використовували контрмінні галереї і мінні горни. Після 1-ої світової війни 1914—18 з подальшим розвитком засобів поразки і зміною способів ведення бойових дій П.-м. би. втратила своє значення.
