Підземні рассоли, підземні води, що містять розчинені мінеральні речовини в підвищених концентраціях. По одних класифікаціях, до П. р. відносять води з мінералізацією понад 50 г/л (Ст І. Вернадський, 1931—1936, ГОСТ(державний загальносоюзний стандарт) 17403—72), по інших — понад 36 г/л (виходячи з солоності вод Світового океану). П. р. широко поширені в седиментаційних басейнах, де вони зазвичай залягають нижче прісних і солоних вод і приурочені до переважаючої по потужності частини осадового чохла. Наприклад, в басейнах Східно-європейської платформи потужність зони прісних підземних вод варіює від 25 до 350 м-код, солоних вод — від 50 до 600 м-код, рассолов — від 400 до 3000 м. П. р. виявлені також в осадових товщах, що залягають під дном деякого Морея (Червоне і Каспійське, Мексиканська затока і ін.) і в межах шельфів (наприклад, поблизу півострова Флоріда) а також в зоні гіпергенної трещиноватості кристалічних щитів (Балтійського, Українського, Канадського). У арідних районах П. р. насичують донні відкладення водоймищ внутрішнього стоку (наприклад, солеродниє озера Індер в СРСР і Серлс в Каліфорнії; солончаки, шори, шотти і ін.) і солеродних морських заток і лагун (Кара-Богаз-гол в СРСР, Бокана-де-віріла в Перу, себхи Середземноморського побережжя Африки і Аравії).
По переважаючому аніону виділяють хлорідниє, сульфатні і гідрокарбонатні П. р. З них широко поширені лише хлорідниє (натрієві, кальцієві і магнієві). У соленосних седиментаційних басейнах за умовами залягання розрізняють надсольовиє, внутрішньосольові і підсольові П. р. (надсольовиє П. р. переважно натрієві, солоність їх не перевищує 300—320 г/л, внутрішньосольові і підсольові П. р. переважно багатокомпонентні, солоність їх до 600 г/л ) .
П. р. використовуються для здобуття куховарської солі, йоду, брому, літію, є потенційною сировиною для витягання рубідія, цезію, бору, стронцію. Деякі П. р. застосовуються в лікувальній меті у вигляді ванн розсолів.
Літ.: Смирнов С. І., Походження солоності підземних вод седиментаційних басейнів, М., 1971.
