Протівотеченія, морські течії, направлені проти переважаючих в даному районі вітрів (наприклад, міжпасатні П.) або проти руху раніше відомих стійких поверхневих течій. П. є в поверхневих, підповерхневих і глибинних шарах і є найважливішими ланками загальної циркуляції океанів. Відкриття 1960—70-х рр. показали, що напрям течій в підповерхневому шарі часто протилежно поверхневому, тому П. спостерігаються практично у всіх районах Світового океану. Відомі з 19 ст міжпасатні П. в Атлантичному, Тихому і Індійському океанах направлені на Ст, в області сходження північно-східних і південно-східних пасатних вітрів, і викликаються поперечною нерівномірністю зональної складової вітру, тому їх швидкість і витрата залежать від сили пасатних вітрів. Підповерхневі і глибинні П. відкриті в середині 20 ст в результаті розвитку методів виміру підповерхневих і глибинних течій і викликаються постійним градієнтом тиску, що створюється кліматичними вітровими умовами над океанами, і ін. причинами, сприяючими виникненню морських течій. П. часто зустрічаються в протоках, що сполучають морить з різною щільністю вод (наприклад, Гібралтарському, Босфорі), причому поверхнева течія направлена в басейн, заповнений водами більшої щільності, а придонне П. — в басейн з меншою щільністю. Найбільш вивчені екваторіальні підповерхневі П. — Кромвелла перебіг в Тихому океані, Ломоносова перебіг в Атлантичному океані і їх аналог в Індійському океані. Перебіг Кромвелла і Ломоносова — найстійкіший перебіг відкритого океану — рухаються у вигляді вузького потоку уздовж екватора на Ст під направленим на З. Южним Пасатною течією. В період ослабіння пасатних вітрів екваторіальні підповерхневі П. можуть «виходити» на поверхню океану. На південь від екватора, на 4—13° ю. ш.(південна широта) у Атлантичному і Тихому океанах відкриті також підповерхневі, направлені на Ст південні підпасатні П. з швидкістю до 30 см / сік і витратою води до 20 млн. м-коду 3 / сек. До найбільш потужних П., таких, що відзначаються як в підповерхневому, так і в поверхневому шарі, відноситься Перуано-чилійське П. (течія Гюнтера), передбачене в 1936 і виміряне в 1960; воно направлене на Ю. уздовж побережжя Південної Америки від 6 до 23° ю. ш.(південна широта) між направленими на С. Перуанським океанічним і Перуанським прибережним течіями. Аналогічне, але слабкіше П. спостерігається біля берегів Анголи і Намібії. З глибинних П. найбільш вивчено П. під Гольфстрімом, яке рухається на Ю. на глибині 2—5 км. з швидкістю до 20 см / сек. В самого дна воно змінялося направленим на С. придонним потоком антарктичних вод; глибинні П. відмічені і по сторонах Гольфстріму.
Літ.: Штокман Ст Би., Екваторіальні протівотеченія в океанах, Л., 1948; Ханайченко Н. До., Система екваторіальних протівотеченій, «Природа», 1966 № 8; Полосин А. С., Екваторіальні підповерхневі протівотеченія, «Світове рибальство», 1969 № 2; Knauss J. A., Equatorial current systems, в книга: The Sea, v. 2, N. Y. — L., 1963.
