Прижов Іван Гаврилович [22.9(4.10) .1827, Москва, — 27.7(8.8) .1885, Петровський Завод, нині р. Петровськ-забайкальський Читинської області], російський історик, публіцист, етнограф. Учасник революційного руху 60-х рр. Народився в сім'ї писаря, вільновідпущеного з селян. У 1848—50 вчився в Московському університеті. Займався етнографією, фольклором, російською історією. Почав друкуватися в 1860. У 1869 познайомився з С. Р. Нечаєвим і став член організації «Народна розправа»; у тому ж році був арештований і в 1871 по «процесу нечаєвцев» засуджений на 12 років каторжних робіт і вічне поселення в Сибіру. Відбував каторгу в Забайкаллі, з 1881 жив там же на поселенні. П. — автор ряду робіт по історії Росії і України, в яких особливу увагу приділяв народному побуту («Жебраки на святій Русі», 1862; «Історія шинків в Росії у зв'язку з історією російського народу», 1868). Як історик П. виступав з революційно-демократичних позицій, показував антинародну суть княжої і царської влади, підкреслював значення народних рухів. Його роботам властива атеїстична спрямованість. Значна частина робіт П. не опублікована.
Соч.: Нариси, статті, листи, М. — Л. 1934 (літ.).
Літ.: Альтман М. С., І. Р. Прижов, М., 1932: Мазуркевіч А. Р., І. Р. Прижов. З історії російсько-українських літературних зв'язків, До., 1958; Цамутал і А. Н., Нариси демократичного напряму в російській історіографії 60—70-х рр. XIX ст, Л., 1971.
