«Процес нечаєвцев», перший в Росії явний політичний процес. Проходіл в Петербурзькій судовій палаті 1 (13) липня — 11 (23) вересня 1871. Поряд з членами змовницької організації «Народна розправа», створеною С. Р. Нечаєвим (сховався до процесу за кордон), до слідства були притягнені особи, що не розділяли його поглядів і що активно боролися з ним. У справі проходілі 152 чіл., з них віддані суду 87, перед судом з'явилися 77 чіл. (декілька чіл. померли до суду, деякі були звільнені на поруки і сховалися). Головним звинуваченням була участь в «антиурядовій змові». Спираючись на документи Нечаєва («Катехізис революціонера», фальшивий мандат агента 1-го Інтернаціоналу) і використовуючи його кримінальний злочин (вбивство студента Іванова), царський уряд прагнув дискредитувати революціонерів. Підсудні засуджували нечаєвськие прийоми боротьби і обстоювали свої революційні погляди. Підтримку їм надали захист (Ст Д. Спасовіч, Д. Ст Стасов, А. М. Унковський і ін.) і демократичний друк (М. Е. Салтиков-щедрін, Н. До. Михайлівський). Головні обвинувачені: П. Р. Успенський, І. Р. Прижов, Л. До. Ковалів, Н. Н. Николаєв були засуджені на каторжних роботи від 7 до 15 років; до заслання до Сибіру засуджені 2 чіл., до тюремного висновку від 7 днів до 1 року 4 місяців — 28 чіл., останні виправдані. Генраду 1-го Інтернаціоналу дала відсіч спробам європейської реакції змалювати «П. н.» як «процес Інтернаціоналу». «П. н.» остаточно викрив авантюристську тактику Нечаєва; сприяв наростанню революційних настроїв серед демократичної молоді.
Літ.: Державні злочини в Росії в XIX ст, т. 1, 1903, Штутгарт, с. 289—411; Нечаєв і нечаєвци. Сб. матеріалів, М. — Л., 1931; Салтиков-щедрін М. Е., Так звана «нечаєвськоє справа» і відношення до нього російської журналістики, Собр. соч.(вигадування), т. 9, М., 1970; Ульман Р. С., Маркс і Енгельс про Нечаєве і Нечаєвськом процесі, «Уч. зап.(західний) БРЕШУ(Ленінградський державний університет імені А. А. Жданова)», 1948, т. 62.
