Прибалтійська операція 1944 , стратегічна наступальна операція військ 1-го, 2-го і 3-го Прибалтійських, Ленінградського фронтів і сил Червонопрапорного Балтійського флоту у вересні — жовтні 1944 по розгрому німецько-фашистських військ на території Радянської Прибалтики під час Великої Вітчизняної війни 1941—45. П. о. включає 4 фронтових і міжфронтових операції: Ризьку, Таллінськую, Моонзундськую і Мемельськую. В ході літнього настання 1944 радянські війська в липні — серпні звільнили невелику частину Естонської РСР, значну частину Латвійської РСР і велику частину Литовської РСР, вийшовши на початок вересня на лінію: на захід від Нарви, Чудське озеро, Тарту, східніше Валги, західніше Гулбене, Крустпілс, Бауська, Елгава, на захід від Шяуляя, Расейняй. У Прибалтиці оборонялися німецько-фашистські війська групи армій «Північ» (командуючий генерал-полковник Ф. Шернер) у складі армійської групи «Нарва», 16-ої і 18-ої армій, а також 3-ій танковій армії із складу групи армій «Центр» за підтримки 1-го і 6-го повітря флотів (всього 56 дивізій і 3 бригади, понад 700 тис. чіл., близько 7 тис. знарядь і мінометів, понад 1200 танків і штурмових знарядь, 400 бойових літаків). Противник мав міцну багатосмугову оборону на всю глибину від лінії фронту до побережжя Балтійського моря.
Задум радянського Верховного Головнокомандування (Верховний головнокомандуючий І. Ст Сталін) полягав у завданні потужних ударів по напрямах, що сходяться, на Ригу силами 1-го, 2-го і 3-го Прибалтійських фронтів і силами Ленінградського фронту спільно з Балтійським флотом на таллінськом напрямі з метою розчленувати оборону противника, оточити і знищити його угрупування по частинах і повністю звільнити Прибалтику. Радянські війська налічували: 900 тис. чіл., близько 17 500 знарядь і мінометів 76 -мм калібру і вище, 3000 танків і самохідно-артилерійських установок понад 2500 бойових літаків (крім того, до операції притягувалася авіація Балтійського флоту і авіація Далекої Дії). Загальне керівництво операціями Прибалтійських фронтів здійснював представник Ставки Верховного Головнокомандування Маршал Радянського Союзу А. М. Васильовський.
14 вересня війська Прибалтійських фронтів: 3-го (командуючий генерал армії І. І. Масленников), 2-го (командуючий генерал армії А. І. Еременко) і 1-го (командуючий генерал армії І. Х. Баграмян) почали Ризьку наступальну операцію. Війська 3-го і 2-го Прибалтійських фронтів в перші три дні вели бої лише в межах головної смуги оборони противника. Війська 1-го Прибалтійського фронту успішно прорвали оборону ворога і до результату третього дня настання просунулися з боями до 50 км., загрожуючи перерізувати комунікації, ведучі до Східної Пруссії. Ворог був вимушений почати відведення групи «Нарва» з Естонії і лівого флангу 18-ої армії з району озера Виртс'ярв з метою посилення угрупування під Ригою. Прагнучи полегшити положення своїх військ на південь від Риги, противник 16 вересня наніс два сильні контрудари в районі південно-західно Добеле і з району на північний захід від Балдоне, але успіху не добився. 17 вересня війська Ленінградського фронту (командуючий Маршал Радянського Союзу Л. А. Говоров) за підтримки сил флоту почали Таллінськую операцію 1944 прорвали оборону ворога і 22 вересня звільнили Талін. Війська 3-го Прибалтійського фронту 23 вересня перейшли до переслідування 18-ої армії ворога, що поспішно відходила на рубіж «Сигулда», підготовлений в 60—80 км. довкола Риги. 22 вересня здолав оборону противника і 2-й Прибалтійський фронт. 27 вересня війська обох фронтів були зупинені противником на рубежі «Сигулда». До 26 вересня війська Ленінградського фронту звільнили всю територію Естонії, окрім Моонзундських островів. На цьому етапі стратегічної операції радянським військам не удалося відсікти групу армій «Північ» від Східної Пруссії. Противник зміг зосередити в районі Риги крупне угрупування (понад 30 дивізій) за рахунок відведення 18-ої армії і оперативної групи «Нарва». На мемельськом напрямі на ділянці від Ауце до Німану в цей час знаходилося не більше 8 дивізій 3-ої танкової армії, що увійшла 21 вересня до складу групи армій «Північ». Виходячи з тієї, що змінилася обстановки, Ставка Верховного Головнокомандування 24 вересня прийняла рішення про перенесення напряму головного удару на мемельськоє напрям, з тим щоб відсікти групу армій «Північ» і розгромити її. Почалося перегрупування військ 1-го Прибалтійського фронту в район Шяуляя. Війська 2-го і 3-го Прибалтійських фронтів також повинні були перегрупувати свої сили для відновлення настання на Ригу. 5 жовтня війська 1-го Прибалтійського фронту за сприяння 39-ої армії 3-го Білоруського фронту почали Мемельськую операцію і прорвали оборону противника. Розвиваючи настання в глибину, 10 жовтня рухливі сили фронту прорвалися на побережжі Балтійського моря північніше і на південь від Мемеля (Клайпеди) і блокували місто-порт з суші; інше угрупування військ фронту вийшло на кордон з Східною Пруссією в Таурагс. 39-я армія 3-го Білоруського фронту до 22 жовтня відкинула ворога за р. Німан від Тільзіта до Юрбурга. План німецько-фашистського командування по відведенню військ групи армій «Північ» до Східної Пруссії була зірвана, вона була відрізана від групи армій «Центр» і вимушена почати відхід від Риги на Курляндський півострів. Війська 2-го і 3-го Прибалтійських фронтів в ніч з 5 на 6 жовтня відновили настання на Ригу і в ході переслідування противника, що відходить, до 10 жовтня вийшли на зовнішній оборонний обвід, 12 жовтня зав'язалися бої за місто. 13 жовтня війська 3-го Прибалтійського фронту звільнили правобережну частину міста, а 15 жовтня війська 2-го Прибалтійського фронту — лівобережну. 16 жовтня 3-й Прибалтійський фронт був розформований, а війська 1-го і 2-го Прибалтійських фронтів продовжували настання в напрямах Тукумс і Салдус. До 31 жовтня вони досягли рубежу: західніше Кемері, Лецкава, південніше Лієпая. 27 вересня — 10 жовтня війська Ленінградського фронту у взаємодії з Балтійським флотом здійснили основну частину Моонзундськой операції 1944 . У звільненні Прибалтики брали участь 8-й Естонський і 130-й Латвійський стрілецькі корпуси і 16-я Литовська стрілецька дивізія. Успішне вирішення завдань забезпечувалося тісною взаємодією сухопутних військ, авіації і флоту.
В результаті П. о. було завершено звільнення від фашистської окупації Литви, Латвії і Естонії, розгромлено 26 дивізій групи армій «Північ» і 3 дивізії повністю знищені. Основні сили цього угрупування — 27 дивізій і 1 бригада — були притиснуті до моря на Курляндськом півострові і втратили стратегічне значення. Оточене курляндськая угрупування капітулювало 8 травня 1945.
Літ.: Історія Великої Вітчизняної війни Радянського Союзу. 1941—1945, т. 4, М-код,, 1962; Боротьба за Радянську Прибалтику у Великій Вітчизняній війні 1941—1945, т. 2, Рига, 1967.
