Послух, в староруському праві свідок «доброї слави» (заслуговуючий довіри) на відміну від відока — свідка-очевидця. По Російській правді, П. могли бути, як правило, лише вільні люди. Пізніше за П. стали також називати свідків, що підтверджували існування письмових юридичних актів. По Судебникові 1497, П. заборонялося свідчити в суді, якщо вони самі не бачили обставин справи.
