Позиція фонологічна, умови реалізації фонем в мові. Ці умови включають: безпосереднє фонетичне оточення (звукові поєднання); місце у складі слова (почало, кінець, усередині морфеми, на стику морфем); положення по відношенню до наголосу (ударний — ненаголошений склад). П., в якій фонема зберігає свою відмінність від всіх ін. фонем, називається сильною. Інакше П. є слабким. У сильній П. фонема представлена різновидом, який називається основним виглядом фонеми. У слабкій П. фонема піддається кількісній і (або) якісній модифікаціям, що приводять до нейтралізації відмінностей між двома або більш фонемами, внаслідок чого вони збігаються в одному варіанті (наприклад, російські фонеми «д» і «т» збігаються в кінці слова перед паузою у варіанті «т», т.к. ета П. є слабкою для зіставлення глухих і дзвінких приголосних). Модифікації основного вигляду фонеми, що не порушують фонемної розрізнюваності, називається варіаціями (наприклад, в слові «сядь» явна представлена звуком переднього ряду «ä», який є варіацією фонеми «а» в П. між м'якими приголосними, ср. «сад», де ця фонема реалізується звуком заднього ряду). Поняття П. використовується і при аналізі на ін. мовних рівнях.
