Подвійне підпорядкування, в соціалістичних державах порядок підлеглості органів державного управління, при якому нижчестоячі органи діють під одночасним і безпосереднім керівництвом як відповідного місцевого показного органу державної влади (або органу управління загальної компетенції), так і вищестоящого органу загальної (або спеціальною) компетенції. Наприклад, в СРСР обласне управління сільського господарства працює безпосередньо під керівництвом виконкому обласної Ради депутатів трудящих і міністерства сільського господарства відповідної союзної республіки. Подвійне підпорядкування, писав Ст І. Ленін, необхідно там, де треба враховувати дійсно існуючі неминучі відмінності. «Землеробство в Калузькій губернії не те, що в Казанській. То ж відноситься до всієї промисловості. То ж відноситься до всього адміністрування або управління» (Полн.собр. соч.(вигадування), 5 видавництво т. 45, с. 198).
Д. п. застосовується на різних рівнях управління. Ст.(Старий) 101 Конституції СРСР встановлює, що виконавські органи Рад депутатів трудящих безпосередньо підзвітні як Раді депутатів трудящих, так і виконавському органу вищестоящої Ради депутатів трудящих, що вибрала їх. Згідно ст. 52 Конституції РРФСР, союзно-республіканські міністерства РРФСР керують дорученими ним галузями державного управління РРФСР, підкоряючись як Раді Міністрів РРФСР, так і відповідним союзно-республіканським міністерствам СРСР. Аналогічні статті містяться і в конституціях ін. союзних республік. В силу Д. п. вищестоящі органи по відношенню до нижчестоячих мають право: направляти і контролювати їх діяльність; обирати або призначати керівний склад цих органів; відміняти, припиняти і змінювати правові акти, прийняті цими органами. Юридично Д. п. закріплюється зазвичай в положенні про орган управління, що знаходиться в Д.п.
