Плутон , дев'ята по порядку від Сонця велика планета Сонячної системи; астрономічний знак . Відкритий в 1930 любителем астрономії К. Томбо на фотографіях обсерваторії у Флагстаффе (США) як зірка 15-ої зоряної величини, що переміщалася серед останніх зірок. Томбо керувався теоретичними передбаченнями П. Ловелла (чиї ініціали відбиті в астрономічному знаку П.), що передобчислив (1915) рух невідомої ще планети в просторі по обуреннях в русі Урану.
Орбіта П. у багатьох відношеннях несхожа на сусідні з нею орбіти великих планет, ближчих до Сонця. Вона має найбільший серед планетних орбіт ексцентриситет ( е = 0,253) і більше всіх нахилена до плоскості екліптики (кут нахилу i = 17°8''). Відстань П. від Сонця міняється в межах від 49 до 29 астрономічних одиниць ( а. е .) при середній відстані 39,75 а. е. З 1979 майже до кінця 20 ст П. буде ближчі до Сонця, чим нептун. П. звертається довкола Сонця за 250,6 років з середньою швидкістю 4,7 км/сек. Його синодичний період звернення рівний 366,8 сут. Всі ці характеристики (окрім останньої) схильні до великих змін із-за сильних обурень, які надають нептун і Уран на рух П.
В середньому протистоянні кутовий діаметр П. для земного спостерігача не перевищує 1 / 4 ’’, так що для телескопів навіть середніх розмірів П. не відрізняється від зірок, і лише в найкрупніші інструменти при виключно спокійній атмосфері можна відмітити його диск, але, звичайно, без всяких подробиць. Набутого на основі таких спостережень значення лінійного діаметру П. 5500—6000 км. ненадійно, але воно у відомій мірі підтверджується фотометричними вимірами блиску П., по яких діаметр П. оцінюється між 2200 і 10000 км., відповідно для граничних можливих значень альбедо від 0,8 до 0,04. Проте верхню межу можливих значень діаметру удалося понизити на тій підставі, що, проходя на зоряному піднебінні мимо однієї зірки на відстані, меншому 0,143’’, П. не затулив її. З цього виходить, що кутовий діаметр П. менше 0,29’’ (при відстані від Землі 32 а. е .), а лінійний діаметр — менше 6800 км. Приймаючи як вірогідного значення діаметру 6000 км., набувають значення альбедо П. рівним 0,11, аналогічне альбедо Місяця і астероїдів, позбавлених атмосфери. Маса П. визначається по невеликих обуреннях, які він виробляє в русі нептуна і Урану. Різні визначення дають значення від 0,18 до 0,11 маси Землі. Перше значення приводить до маловірогідного значення середньої щільності П. 10,3 г/см 2 , друге — до правдоподібнішому 6,3 г/см 2 . Можливо, що маса П. ще менша.
Блиск П. правильно змінюється з амплітудою 10% і періодом 6 сут 9 ч 17 мін, що є, мабуть, періодом його обертання довкола своєї осі. Напрям обертання і положення осі в просторі невідомі. Колір П. мало відрізняється від кольору освітлюючого його Сонця. Розрахункова температура П. — біля — 230 °С. Супутники в П. невідомі.
Мала маса, велика щільність, повільне обертання, відсутність атмосфери і особливості орбіти П. роблять П. абсолютно несхожою на зовнішні планети-гіганти. Існує точка зору, згідно якої П. раніше був супутником однієї з цих планет (можливо, нептуна). Проте проти неї свідчить велика маса П., в 4 рази більша, ніж маса наймасивнішого в Сонячній системі супутника — Ганімеда і порівнянна з масою Марса.
