Пломбування зубів, відновлення анатомічної форми і фізіологічних функції зубів за допомогою пломби; запобігає прогресу карієсу зубів, ізолює уражені тканини від середовища порожнини рота. Досягається заповненням порожнини, що утворилася в твердих тканинах зуба, пластичним тверднучим матеріалом. П. з. завжди передує оперативна обробка, при якій січуть тканини зуба, що втратили щільність, і формують порожнини певної форми. В процесі лікування застосовують тимчасові пломби, якими закривають порожнину зуба при накладенні лікарської речовини. Для постійних пломб використовують матеріали. що володіють досить високою міцністю, твердістю, стійкістю до дії ротової рідини, за кольором мало відрізняються від коронки зуба, не забарвлюють її і нешкідливі для зуба і всього організму: цементи — фосфатні (вісфат), силікатні (силікат-цемент, силіцин), силіко-фосфатні (еркодонт, силідонт); акрилові пластмаси — АСТ, норакріл і др.; препарати на основі епоксидних смол — дентоксид, епосилан і др.; амальгама, що є твердим розчином металів (срібло) в ртуті. При П. з. амальгамою, пластмасою, силікатними цементамі роблять прокладку з фосфатного цементу або штучного дентину (сульфатний для цинку цемент). Пломбувальний матеріал вводять в канал зуба спеціальною кореневою голкою або каналонаповнювачем.
Літ.: Грошиків М. І., Патрікєєв Ст До., Методи діагностики і лікування в терапевтичній стоматології, М., 1967; Стрелюхина Т. Ф., Стоматологічні пломбувальні матеріали, Л., 1969.
