Плетіння , спосіб ручного з'єднання смуг еластичного матеріалу (ниток, стебел, лозин, волокон лубу і т. п.), при якому кожна із смуг проходіт поперемінно то зверху, то знизу інших, під прямим або косим кутом.
В епоху неоліту вже було відомо П. шнура, рогож, корзин, вершею, силець. За допомогою П. багато народів зводили стіни житлових і господарських споруд. Значного розвитку воно досягло в населення Австралії, африканських народів, у індійців Північної і Південної Америки і ін., що виготовляли рогожі, плащі, капелюхи, взуття, різне начиння, риболовецькі снасті, ремені для арканів і тому подібне Особливо широко П. увійшло до побуту народів Океанії; окрім начиння (судин), приладдя мореплавання (вітрила), тут з великим мистецтвом плели пояси, віяла, сумки і навіть панцирі. У тих районах земної кулі, де для одягу використовували хутра і шкури тварин, П. займало другорядне місце проте на С. ескімоси і алеути майстерно плели судини, капелюхи, рогожі, застосовуючи головним чином стебла морської трави. Удосконалення способів П. привело до ткацтва. П. продовжує залишатися переважно ручним виробництвом (див. Мереживо ) . В сучасному машинному текстильному виробництві шляхом П. виготовляють головним чином тасьму, шнурки і тому подібне
