Плеоназм (від греч.(грецький) pleonasmós — надмірність), багатослівність, вживання слів, зайвих не лише для смислової повноти, але зазвичай і для стилістичної виразності. Зараховується до стилістичних «фігур збільшення» (див. Фігури стилістичні ) , але розглядається як крайність, перехідна в «порок стилю»; кордон цього переходу хисткий і визначається відчуттям міри і смаком епохи. П. звичайний в розмовній мові («своїми очима бачив»), де він, як і ін. фігури збільшення, служить одній з форм природної надмірності мови. У фольклорі П. набуває стилістичної виразності («дорога-дорога», «море-океан», «смуток-туга»); у літературі деякі стилі культивують П. («пишний стиль» античні ріторіки), деякі уникають його («простий стиль»). Посилена форма П. — повторення однокорінних слів («жарти жартувати», «город городити») — називається парегменон або figura etimologica. Інколи крайню форму П. (повторення одних і тих же слів) називають тавтологією . Проте в сучасній стилістиці поняття тавтології незрідка ототожнюють с П.
