Плазмоліз (від греч.(грецький) plásma — виліплене, оформлене і lýsis — розкладання, розпад), відставання протопласта від оболонки при зануренні клітки в гіпертонічний розчин . П. характерний головним чином для рослинних кліток, що мають міцну целюлозну оболонку. Тваринні клітки при перенесенні в гіпертонічний розчин стискуються. Залежно від в'язкості протоплазми, від різниці між осмотичним тиском клітки і зовнішнього розчину, а отже від швидкості і міри втрати води протоплазмою, розрізняють П. опуклий, увігнутий, судорожний і колпачковий. Інколи плазмолізірованниє клітки залишаються живими; при зануренні таких кліток у воду або гіпотонічний розчин відбувається деплазмоліз . Для порівняльної оцінки П. в тканинах існує 2 методи: пограничного П. і плазмометрічеський. Перший метод, розроблений Х. Де Фризом (1884), полягає в зануренні тканин в розчини з різною концентрацією Kno 3 , сахарози або ін. осмотічеськи активної речовини і встановленні тієї концентрації, при якій плазмолізіруєтся 50% кліток. При плазмометрічеськом методі після П. вимірюють відносний об'єм клітки і протопласта і по концентрації розчину обчислюють осмотичний тиск клітки (по відповідних формулах).
