Періпатетічеськая школа (від греч.(грецький) peripatéo — проходжувався), філософська школа, заснована Арістотелем, який мав звичай під час читання лекцій прогулюватися в Лікєє зі своїми слухачами (звідси назва). У перший період розвитку П. ш. (4—1 вв.(століття) до н.е.(наша ера)) її главою був спочатку Теофраст, потім Стратон з Лампсака; у школу входили Евдем Родосський Аристоксен Тарентський, Дікеарх Мессинський і ін. В періпатетіков цього періоду переважає інтерес до окремих наук: Теофраст, наприклад, займався логікою і ботанікою, Аристоксен — теорією музики і т.п. Деякі учні Арістотеля в цю епоху ставали дослідниками природи, істориками, географами, теоретиками і істориками літератури. Для другого (1 ст до н.е.(наша ера); Андроник Родосський і ін.) і третього (1—3 вв.(століття) н.е.(наша ера)) періодів П. ш. характерний видання, редагування і коментування вигадувань Арістотеля. П. ш. зробила вплив на платоніків, піфагорійців, стоїків і неоплатоников.
Істочн.: Wehrli F., Die Schule des Aristoteles, Bd 1—10, Basel — Stuttg., 1944-59.
Літ.: Історія філософії, т. 1, М., 1940, с. 258—68.
