Перов Василь Григорович [21.12.1833 (2.1.1834) або 23.12.1833 (4.1.1834), Тобольськ, — 29.5(10.6). 1882, с. Кузьмінки, нині в межі м. Москви], російський живописець. Вчився в Арзамаській школі живопису А. В. Ступіла (1846—49; з перервами) і в Московському училищі живопису, творення і архітектури (1853—61) в М. І. Ськотті, А. Н. Мокріцкого і С. До. Зарянко. Пенсіонер АХ(Академія витівок) (1862—69, до 1864 в Парижі). Член-засновник Товариства пересувних художніх виставок (див. Передвижники ) . На початку 60-х рр. П. створив ряд викривальних жанрових картин: детально розповідаючи про нескладні буденні події, підсилюючи і загострюючи (аж до гротеску) соціальні характеристики персонажів, П. вказував на конкретних носіїв суспільного зла в крепостнічеськой Росії [«Сільський хресний хід на пасці» (1861), «Чаювання в Митіщах» (1862; див.(дивися) ілл. ) — обидві в Третьяковськой галереї]. Прагнучи здолати строкатість академічного живопису, П. в цих картинах використовував коричневі і сірі кольори, які зближував один з одним за допомогою світлотіні. Роботи паризького періоду відмічені зростаючим інтересом до людської індивідуальності, тягою до тонального колориту («Сліпий музикант», 1864, Третьяковськая галереї). У 2-ій половині 1860-х рр. критичні тенденції в творчості П. реалізуються в творах, пройнятих співчуттям і співчуттям до жебрака, знедоленого люду. У картинах, лаконічнєє, що стали, по композиції, витриманих в єдиній мишастій гаммі, великого значення набуває пейзаж, що отримав «соціальний» характер і створюючих загальних емоційних буд твору («Проводи небіжчика», 1865, «„Тройка". Учні майстрові везуть воду», 1866, «Утоплениця», 1867, «Останній шинок в застави», 1868, - все в Третьяковськой галереї). У 2-ій половині 1860-х рр. П. створив ряд картин, близьких по жанру до портрета, в яких прагнув передати індивідуальні якості людей з народу, їх здатність глибоко мислити і відчувати («Фомушка-сич», 1868, «Мандрівник», 1870, - обидві в Третьяковськой галереї). На початку 70-х рр. у пошуках позитивних героїв П. працював над портретами представників передової російської інтелігенції, підкреслюючи в них творчий початок. Для портретів П. характерні об'єктивність відношення до моделі точність соціальної характеристики, єдність композиції, пози і жесту з психологічним станом людини (портрети: А. Н. Островського, 1871, В. І. Даля і Ф. М. Достоєвського — обидва 1872: все три — в Третьяковськой галереї). У 1870—80-х рр., в умовах зростання суспільних протиріч в післяреформену епоху, коли були вичерпані можливості просвітницької критики дійсності, П. випробувала ідейна криза (у 1877 порвав з передвижниками): від викривальних жанрових тим він перейшов переважно до битопісательським «мисливським» сценам («Птахолов», 1870, «Мисливці на привалі» і «Рибалка» — обидві 1871; все три — в Третьяковськой галереї), а також до історичного живопису, потерпівши в ній ряд творчих невдач («Суд Пугачова», 1875, Історичний музей, Москва). Викладав в Московському училищі живопису, творення і архітектури (1871—82). Учні: Н. А. Касаткин, С. А. Коровін, М. Ст Нестеров, А. П. Рябушкин.
Літ.: Собко Н. П., Ст Р. Перов. Його життя і твори, СП(Збори постанов) Би, 1892; Федоров-Давидов А. А., Ст Р. Перов, [М.], 1934; Архангельська А. І., Ст Р. Перов, М., 1950.
