Перикардит (pericarditis), запалення перикарду . Збудники інфекційних П. у людини — коки, віруси, мікобактерії туберкульозу і ін. У їх розвитку грає роль сенсибілізація перикарду продуктами білкового розпаду тканин і бактерійними токсинами; такий алергічний механізм може грати і самостійну патогенетична роль. Частіше за інших зустрічається ревматичний П. До неінфекційним відносять П. при уремії, інфаркті міокарду, травматичний, післяопераційний і ін. Крім того, виділяють ідіопатичний доброякісний П., причини якого неясні. Фібрінозний П. з відкладенням на листках перикарду сухого нальоту (фібрину) спостерігається при туберкульозі, уремії, інфаркті міокарду і ін. Ексудативний П., при якому щілина між листками перикарду заповнюється випотом (ексудатом), може бути серозним або серозно-фібринозним (туберкульозний, ревматичний, ідіопатичний і ін.), геморагічним (туберкульозний, при пухлинах і ін.), гнійним і гнильним (при абсцесі легені і ін.). Симптоми П.: нездужання, підвищення температури, озноби і поти, зміни крові; при сухому П.— болю в ділянки серця, шум тертя перикарду; при ексудативному П.— важкий загальний стан хворого, серцебиття, задишка, набухання шийних вен, вибухання ділянки серця, розширення кордонів серця (за рахунок випота). Результати П.: повне розсмоктування випота або утворення спайок і зрощень листків перикарду.
Лікування залежить від причини П.: протиревматичне, протитуберкульозне і др.; застосовують антибіотики, протиалергічні, протизапальні симптоматичні засоби, при необхідності видаляють ексудат за допомогою пункції або хірургічним дорогою.
Літ.: Іонаш Ст, Приватна кардіологія, [пер. з чеш.(чеський)], 3 видавництва, Прага, 1963; М'ясників А. Л., Внутрішні хвороби, М., 1967.
А. З. Чернов .
У тварин П. частіше буває травматичного походження спостерігається у великої рогатої худоби, рідше в ін. жуйних. Викликається металевими і ін. гострими предметами, що потрапляють в передшлунки з кормом. З передшлунків ці предмети проб'ють стінку сітки, діафрагму і травмують сердечну сумку, викликаючи в ній запалення, скупчення ексудату. Відзначають хворобливість в області серця, стогони, відмова від корму, ослабіння жуйки; пізніше набухають яремні вени, з'являються набряки на підгрудді і в міжщелепному просторі, розширюються кордони серця, прослухуються шуми тертя і плеску, періодично підвищується температура. Прогноз несприятливий, хворих тварин забивають. М'ясо використовують по вказівці лікарки. Профілактика: запобігання засміченню металевими відходами територій випасу і заготівки кормів, скотних дворів, прогонів; видалення з сипких кормів металевих предметів магнітними установками.
Літ.: Внутрішні незаразні хвороби сільськогосподарських тварин, [під ред. І. Р. Шарабріна], 4 видавництва, М., 1972.
