Парма (Parma), місто в Північній Італії, на р. Парма, припливі По, в області Емілія-Романья. Адміністративний центр провінції Парма. 174,4 тис. жителів (1971). Важливий транспортний вузол. Центр з.-х.(сільськогосподарський) району. З.-х. машинобудування, виробництво устаткування для консервної промисловості, скляна, керамічна, цементна промисловість, нафтопереробка, виробництво добрив; фармацевтична, парфюмерна (звідси відомі духи фіалка «Пармськая»), текстильна, швацька, взуттєва, паперова, а також харчова (у тому числі сироваріння) промисловість. Щорічні міжнародні виставки консервів. Університет (з 1065), Академія витончених мистецтв; консерваторія; пінакотека Стюард, Музей китайського мистецтва.
В давнину етруське, потім гальське поселення. На початку 12 ст П. стала комуною, але владу над нею утримував її сеньйор-єпископ; у 1248 добилася статусу незалежної республіки. У 1167 увійшла в Ломбардну лігу . У 14—15 вв.(століття) П. — арена боротьби Корреджо, Россі, Терци і ін. пологів, що претендували на владу в місті. У окремі періоди 14—16 вв.(століття) П. входила до складу Міланського герцогства, з 1521 (під час Італійських воєн 1494—1559) була підвладна римському папі. У 1545 стала центром герцогства Парми і Пьяченци (виділеного папою Павлом III з Папської області для свого сина Пьетро Луїджі Фарнезе), що існував (з перервами) до 1860. У 19 ст П.— крупний центр національно-визвольного і об'єднувального руху в Італії, а також робочого руху. У 1922, під час національного антифашистського страйку, трудящі П. вступили в озброєну сутичку з фашистами. У 1943 П. була окупована німецько-фашистськими військами. Звільнена в квітні 1945 партизанами.
Архітектурні пам'ятники: романський собор (11—12 вв.(століття)), романо-готічній баптістерій (1196—1307, архітектор Б. Антеламі і ін.). Серед ренесансних споруд — церкви Сан-Джованні Еванджеліста (1494—1607, архітектори Б. Дзакканьі Старший і С. Моськино) і Мадонна делла Стекката (з 1521, архітектори Б. і Дж. ф. Дзакканьі), Палаццо делла Пілотта (16—17 вв.(століття), архітектор Дж. Боськолі і др.; нині — Національна галерея і Національний музей старовин). Барочний театр Фарнезе (1618, архітектор Дж. Би. Алеотті).
Літ.: Aurea Parma, Parma, з 1912 (видавництво продолж.); Corradi Cervi М., Guida di Parma artistica, Parma, 1967.
