Парето (Pareto) Вільфредо (15.7.1848, Париж, - 20.8.1923, Селіньі, поблизу Женеви), італійський економіст і соціолог. Представник математичної школи в буржуазній політичній економії. Здобув математичну і інженерну освіту в університеті Туріну, працював інженером на італійських залізницях, викладав економічну логіку. У 1893—1906 професор політичній економії Лозанського університету. П. заперечував моністичну причинність в суспільних науках, вважаючи, що соціологія і політична економія з'ясовують функціональну залежність між рівнозначними суспільними явищами. Суспільство, по П., є системою, яка, подібно до механічної, знаходиться в рівновазі в результаті взаємодії антагоністичних інтересів окремих шарів і класів, що паралізуються. Згідно П., соціальний розвиток визначається вчинками людей, які діляться ним на логічних (доцільні) і нелогічних (неусвідомлені). У основі нелогічних вчинків лежить комплекс інстинктів, бажань, інтересів, спочатку властивих людині. П. назвав його залишком (residue). Людині як істоті віри, відчуття задана також потреба і в логічному (вірніше, псевдологічному) обгрунтуванні заднім числом своєї ірраціональної поведінки. Тому кожен нелогічний вчинок містить і мінливі інтерпретації залишків (їх П. назвав похідними — derivazioni), які пояснюють, але в той же час і маскують їх. Зростаючи і охоплюючи маси, похідні, по П., можуть досягати рівня ідеологій, релігійних учень, філософських теорій. Комбінації залишків і похідних визначають той або інший соціальний процес, а їх нерівномірний розподіл серед людей обумовлює соціальну нерівність і антагонізм між ними. Ета штучна, ненаукова схема лежить в основі пояснення П. механізму суспільного життя. Творча сила, боротьба і зміна за допомогою насильства нечисленних еліт, по П., — рушійна сила і закон суспільства.
П. вважав, що політична економія повинна вивчати механізм, що встановлює рівновагу між потребами людей і обмеженими засобами їх задоволення, для чого необхідне вживання математичного методу аналізу. Прагнув теоретично обгрунтувати концепцію взаємозалежності всіх економічних чинників, включаючи і ціну. П. намагався удосконалити теорію загальної економічної рівноваги Л. Вальраса . На відміну від останнього, він розглядав ряд станів рівноваги в часі, а також допускав варіювання коефіцієнтів виробничої функції залежно від розмірів випуску продукції. Широку популярність здобув «закон Парето» про розподіл доходів. П. займався також проблемами економічних криз, ренти, грошей і відсотка.
Різко вороже відносячись до марксизму і революційного руху, П. відкидав і ідеали буржуазної демократії, що згодом було використане ідеологами італійського фашизму (сам П. негативно відносився до фашизму).
Соч.: Œuvres complétes, v. 1—13, Gen., 1964—70; Cours d''économie politique, v. 1—2, Lausanne — P., 1896—97; Trattato di sociologia generate, v. 1—2, Firenze, 1916.
Літ.: Блюмін І. Р., Критика буржуазної політичної економії, М., 1962, т. 1; Беккер Р., Беськов А., Сучасна соціологічна теорія..., пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1961; Селігмен Би., Основний перебіг сучасної економічної думки, пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1968; Roll E., A history of economic thought, 3 ed., Englewood Cliffs, [N. Y.], 1956; Schumpeter J. A., Ten great economists. From Marx to Keynes, N. Y., 1965.
