Панченко Борис Амфіановіч (червень 1872, Петербург, — весна 1920), російський візантініст, співробітник (вчений секретар) Російського археологічного інституту в Константинополі. Автор робіт в області візантійського джерелознавства («Про «Таємну історію» Прокопа», 1897), сфрагистіки («Каталог молівдовулов», опублікованих в збірці «Звістки Російського археологічного інституту в Константинополі», 1902, т. 8, ст 3; 1904, т. 9, ст 3; 1908, т. 13). Найважливіша робота П. — «Селянська власність у Візантії» (там же, 1904, т. 9), де, грунтуючись на Землеробському законі і грамотах 11—15 вв.(століття), він піддав тому, що передивляється концепцію Е. Цахаріє фон Лінгенталя і В. Г. Васильевського про панування у Візантії громадської власності слов'янського походження; довів відсутність у Візантії періодичних переділів і наявність у селян, навіть залежних власницьких прав на наділи. П. не визнавав взагалі наявності общини у Візантії всіх часів, що викликало заперечення багатьох візантіністов (сучасного П. болгарського історика П. Мутафчиева, пізніше — радянського історика Е. Е. Ліпшиц і ін.).
Літ.: Сюзюмов М. Я., Наукова спадщина Б. А. Панченко, «Візантійський літопис», т. 25, М., 1964.
