Палацові селяни, феодально-залежні селяни в Росії, що належали особисто паную і членам царського прізвища. Землі, населені Д. до., називалися палацовими. Палацове землеволодіння складається в період феодальної роздробленості (12—15 вв.(століття)). Основним обов'язком Д. до. було постачання великокняжого (пізніше — царського) двору продовольством. В період освіти і зміцнення Російської централізованої держави (кінець 15—16 вв.(століття)) чисельність Д. до. збільшується. По пісцовим книгам 16 ст палацові землі знаходилися не менше чим в 32 повітах Європейської частини країни. У 16 ст у зв'язку з розвитком маєткової системи Д. до. стали широко використовуватися для винагороди дворянства служивого. У 17 ст із зростанням території Російської держави збільшувалося і число Д. до. У 1700 було близько 100 тис. дворів Д. до. Одночасно відбувалася і роздача Д. до. Особливо широкий розмах роздача Д. до. придбала в перші роки царювання Михайла Федоровича Романова (1613—1645). При Олексії Михайловичі (1645—1676) було роздане близько 14 тис. дворів, при Федоре Олексійовичі (1676—82) — понад 6 тис. дворів. У перші роки правління Петра 1 (1682—99) було роздано близько 24,5 тис. дворів Д. до. Велика частина їх потрапляла до рук царських родичів, фаворитів і наближених до двору. У 18 ст, як і раніше, поповнення Д. до. і земель йшло головним чином за рахунок конфіскації земель у опальних власників і населення знов приєднаних земель (у Прибалтиці, на Україні і в Білорусії).
Вже з кінця 15 ст Д. до. і землями управляли різні спеціальні палацові установи. У 1724 Д. до. перейшли у ведення Головної палацової канцелярії, яка була центральним адміністративно-господарським органом по управлінню Д. до. і вищою судовою інстанцією по цивільних справах. Палацові волості на місцях до початку 18 ст управлялися прикажчиками, а потім — управителями. У палацових волостях існувала місцева самоврядність. В кінці 15 — початку 18 вв.(століття) Д. до. платили натуральний або грошовий оброк або те і інше одночасне, поставляли хліб, м'ясо, яйця, рибу, мед і ін., виконували різні палацові роботи і поставляли на своїх підводах до двору продовольство, дрова і так далі З початку 18 ст всього більшого значення починала набувати грошова рента, у зв'язку з цим в 1753 велика частина Д. до. була звільнена від панщинних і натуральних повинностей і перекладена на грошовий оброк. У 18 ст економічний стан Д. до. було дещо краще в порівнянні з приватновласницькими селянами, їх повинності були легші вони користувалися більшою свободою в своїй господарській діяльності. Серед Д. до. у 18 ст виразно виділяються багаті селяни, торговці, лихварі і ін. По реформі 1797 Д. до. були перетворені в питомих селян .
Літ.: Семевський Ст І., Селяни в царювання імператриці Катерини II, т. 2, СП(Збори постанов)Б. 1901; Заозерський А. І., Царська вотчина XVII ст З історії господарської і наказової політики царя Олексія Михайловича, 2 видавництва, М., 1937; Бахрушин С. Ст, Княже господарство XV і 1-ої половини XVI ст, в кн.: Наукові праці, т. 2, М., 1954; Вовків С. І., Селяни палацових володінь Підмосков'я в середині XVIII ст (30—70-і рр.), М., 1959; Індов а Е. І., Палацове господарство в Росії. Перша половина XVIII ст, М., 1964.
