Павло, в християнській міфології один з апостолів . Згідно «Діянням апостолів», П. народився в Тарсі в іудейській сім'ї, був ревностним гонителем християн, потім в результаті «дива на дорозі до дамаску» (явище світла і голосу з небес) перейшов в християнство, змінивши колишнє ім'я Савл на П. Надалі проповідував християнство в Малій Азії, Греції, Римі, Іспанії. Церкву відносить смерть П. до часу гонінь Нерона на християн (близько 65 н.е.(наша ера)); приписує йому 14 послань, що входять в Новий заповіт.
Питання про час написання послань і авторство П. вирішується в літературі по-різному. Багато дослідників (серед них радянські учені Р. Ю. Віппер, Я. А. Ленцман, І. А. Кривельов) відкидають авторство П., розглядаючи його як міфічну фігуру, послання ж датують серединою 2 ст н.е.(наша ера) Радянський історик С. І. Ковальов, залишаючи питання про авторство П. відкритим, допускав історичність, реальне існування П. Даже в богословській літературі признається, що «Послання Павла іудеям» П. не належить, а приписуване йому авторство «Пастирських послань» і ряду ін. викликає сумнів. Так, наприклад, листування П. з Сенекой (римським філософом 1 ст н.е.(наша ера)) — безумовно пізнішого походження, складена в 4 ст У «Посланнях Павла» виражена тенденція до радикального розриву з іудаїзмом (що отримала в літературі назву паулінізма), протилежна ін. тенденції — зберегти в християнстві деякі елементи іудаїзму (петрінізм); у них спостерігається відхід від бунтарських настроїв первинного християнства (признаються земні власті, друге пришестя Христа відсовується на не певний термін).
