Апостоли (від греч.(грецький) аруstolos — посол) в ранньохристиянській літературі [особливо в прадавньому пам'ятнику «Дідахе» («Учення дванадцяти апостолів»)] бродячі проповідники християнства. У Новому заповіті термін «А.» уживається, крім того, і для позначення найближчих послідовників Христа (синоніми: «учні» або «дванадцять»). Згідно евангеліям, це: Андрій, Варфоломей Іоан, Іуда Іськаріот, Матвій, Петро, Симон Зілот (або Симон Кананіт), Фаддей (або Іуда, син або брат Іакова), Філіпп, Хома, Іаков — син Алфея, і Іаков — син Зеведея. Після зради Іуди Іськаріота на його місце був вибраний Матфій (не смешиватьс Матвієм). ДО А. зараховував себе і Павло . З діяльністю 12 А. і Павла християнське віддання (воно викладене в «Деяніях А.» і в апокрифічних жітіях А.) зв'язує поширення християнства. Сумніви в історичності А., висловлювані деякими дослідниками, гиперкрітічни, проте безумовно А. не належать ні т.з. Апостольський символ віри, ні апостольські постанови і правила (написані пізніше).
В сучасній мові в переносному значенні А. — ревностний послідовник якого-небудь ідеї, учення.
