Оттон (Otto), німецькі королі і імператори «Священної Римської імперії»:
О. I (23.11.912 — 7.5.973, Мемлебен), король з 936, імператор з 962, з Саксонської династії. Син Генріха I. У боротьбі з сепаратизмом племінних герцогів Швабії, Баварії, Лотарінгиі і ін. спирався на єпископів і абатів, наділяючи їх широкими імунітетними привілеями (так звані привілеї Оттонови); передавав в управління єпископів окремі частини герцогств, ставив на чолі них своїх родичів. Все це послужило передумовою значного зміцнення королівської влади в Германії в 10—1-ої половини 11 вв.(століття) Продовжував завоювання земель полабських слов'ян, заснував для тієї, що їх християнізує Магдебурзьке архієпископство (968). У 955 німецьких і чеських військ під командуванням О. I завдали поразки угорцям на Лехе, зупинивши їх подальше просування на З. У 951 підпорядкував Ломбардію, прийняв титул італійського короля. У 961 під виглядом надання допомоги вигнаному римським населенням папі Іоану XII зробив похід на Рим і 2 лютого 962 прийняв з рук папи імператорську корону. Це поклало початок «Священній Римській імперії» . Використовуючи занепад папства, фактично підпорядкував його своїй владі. Спроба О. I підпорядкувати Південну Італію (похід 967—971) була безуспішною.
О. II (955 — 7.12.983, Рим), король і імператор з 973, син Оттона I. У Германії продовжував укріплювати створену Оттоном I єпископальну систему, приймав заходи проти посилення герцогів, зокрема подавив сепаратистський заколот герцога Баварського (976). У 981 вторгся до Південної Італії, намагаючись захопити її (як «придане» своєї дружини візантійської принцеси Феофано), але зустрів протидію Візантії і арабів, від яких потерпів у 982 поразку при Котроні (у Калабрії). При О. II в результаті повстання 983 велика частина полабських слов'ян надовго звільнилася від німецького панування.
О. Ill (980 — 23.1.1002, Патерно, поблизу Вітербо, Італія), король з 983, імператор з 996. Син Оттона II. До повноліття О. Ill (995) регентшами при нім були мати Феофано (до 991) і бабка Адельгейда. Намагаючись здійснити утопічний план відтворення римської «світової імперії» центром в Римі, О. Ill постійно знаходився в Італії.
О. IV Брауншвейгський (близько 1175 або 1182 — 19.5.1218, Харцбург), король з 1198, імператор з 1209, з будинку Вельфов (син Генріха Льва). Племінник англійського короля Річарда Левове Сердце: граф Пуату. Після смерті імператора Генріха VI Штауфена (1197) був висунутий Вельфамі «антикоролем» — на противагу Філіппу Швабському (братові Генріха VI). Вів з ним тривалу боротьбу і затвердився на німецькому престолі після його вбивства (1208). Спочатку за обіцяних папству поступки був підтриманий Інокентієм III. Проте після того, як О. IV спробував захопити Сіцілійське королівство (1210), що знаходилося під верховною владою папи, той відлучив О. IV від церкви і висунув на німецький престол Фрідріха Штауфена, сина Генріха VI. Після поразки при Бувіне (1214) О. IV фактично позбувся влади.
Літ.: Колесніцкий Н. Ф., Дослідження по історії феодальної держави в Германії, «Уч. зап.(західний) Московського обласного пед.(педагогічний) ін-т(інститут) а. Кафедра Загальної історії», 1959, т. 81, ст 2; MüIler-Mertens E., Das Zeitalter der Ottonen, B., 1955; Hoizmann R., Geschichte der sächsischen Kaiserzeit, 3 Aufl., B., 1955.
