Острівна флора, флора відособленої ділянки суші, більш менш самобутня по видовому складу, що залежить від міри ізоляції острова (островів), тривалості відособленого його (їх) існування і своєрідності умов розвитку флори. Як правило, О. ф. поступаються по числу видів флорам рівновеликих ділянок материкової суші. Найбільш бідні флори молодих океанічних островів, наприклад тропічних коралових островів Тихого океану. Флори островів материкового походження, як правило, відрізняються великою своєрідністю, а частково і багатством видового складу. Флори островів Галапагосських, Хуан-Фернандес, Маськаренських островів, Св. Олени і Вознесло при порівняльній нечисленності видового складу відрізняються великою своєрідністю і значним числом ендеміків, що вказує на тривалість їх ізольованого розвитку. Своєрідні О. ф. древніх островів материкового походження — Нової Зеландії, Нової Каледонії, Гавайських, поєднуючих різноманіття природних умов з повнотою і довготривалістю ізоляції. Древня основа таких О. ф. збагачена за рахунок утворення молодих видів в умовах продовжить. ізоляції. У них багато представлені ендеміки (до 70—80% видового складу). При меншій віддаленості від материкової суші (наприклад, Японські острови, о. Шрі-Ланка, Канарські острови) ендемізм менш виражений. Флори крупних островів материкового походження (Індонезія, Філіппінські) по загальному числу видів часто не поступаються материковим, але зазвичай перевершують їх по рівню розвитку ендемізму. Зв'язки О. ф. з материковими відображають як сучасні, так і древні співвідношення між сушею і морем, напрями міграції рослин в минулі епохи (наприклад, флора Гавайських островів, лежачих ближче до Північної Америки, чим до Азії, тяжіє до тропічних флорам Старого Світла).
