Освічений абсолютизм, політика ряду європейських абсолютистських держав (див. Абсолютизм ) в 2-ій половині 18 ст, що набувала форми дотримання ідеям Освіти ; виражалася в проведенні реформ, що знищували деякі, найбільш застарілі феодальні інститути (а що інколи робили крок у бік буржуазного розвитку). Думка про державу на чолі з «освіченим монархом», здатним перетворити суспільне життя на нових, розумних початках, набула в 18 ст широкого поширення серед частини просвітителів Вольтер і ін.). З іншого боку, і самі європейські монархи в умовах розкладання феодалізму, визрівання капіталістичного устрою, поширення ідей Освіти вимушені були встати на дорогу реформ. У ряді країн були знищені деякі станові привілеї і феодальні монополії, проведені селянські реформи, реформи церкви (підпорядкування церкві державі, секуляризація церковних земель, вигнання єзуїтів, закриття чернечих орденів), шкільного вчення, суду і судочинства, зроблені кроки у бік віротерпимості, пом'якшення цензури і др.; інколи в державній практиці відбивалися ідеї фізіократов. Реформи у дусі П. а. проводилися в Пруссії — в перші роки правління Фрідріха II, в Австрійській монархії — частково вже при Марії Терезії і особливо при Іосифі II, в Іспанії — при Карле III (просвітителі і державні діячі — П. Аранда, П. Кампоманес, Х. Флорідабланка), в Португалії — при міністрові С. Помбале, в Данії — при міністрах Ю. Х. Е. Бернсторфе, І. Ф. Струенсе, при регентові принцові Фредеріке, в Швеції — при королеві Густаве III, в Росії — при Катерині II (у 60-і рр. 18 ст). Хоча об'єктивно деякі реформи П. а. сприяли розвитку капіталістичного устрою, в практичній діяльності «освічених государів» превалювали феодально-деспотичні межі. Несумісність принципів Освіти з абсолютистським режимом найвиразніше виявилася в Пруссії при Фрідріху II. У тих же випадках, коли феодально-абсолютистська держава йшла на реформи, що ущемлювали дворянство, особливо коли реформи набували вже виразно буржуазний характер (наприклад, реформи А. Р. Ж. Тюрго в 1774—76 у Франції), вони викликали рішучу протидію феодальних кругів і кінець кінцем не проводилися в життя. Взагалі політика П. а. мала успіх лише в тих країнах, де буржуазія досягла порівняно слабкої міри розвитку. Але і там період П. а. виявився вельми короткочасним: в умовах революційної ломки феодально-абсолютистських буд, проведеною Великою французькою революцією, європейські монархи покінчили з «ліберальними» починами у дусі П. а., що змінився майже повсюдно політикою відкритої феодальної реакції [у Росії такий поворот був пов'язаний з придушенням Селянської війни під буттям на чолі Е. І. Пугачева (1773—1775)].
Літ.: Mittenzwei J., Über das Problem des aufgeklärten Absolutismus, «Zeitschrift für Geschichtswissenschaft», 1970, H. 9; Дружінін Н. М., Освічений абсолютизм в Росії, в збірці: Абсолютизм в Росії (XVII—XVIII вв.(століття)), М., 1964.
