Окен (Oken) Лоренц (справжнє прізвище — Оккенфус, Ockenfuß) (1.8.1779, Больсбах, Баден, — 11.8.1851, Цюріх), німецький дослідник природи і натурфілософ, учень і послідовник Ф. Ст Шеллінга . Професор в Йене (1807—19), Мюнхені (1828—32), Цюріху, де був першим ректором заснованого в 1833 університети. Видавав журнал «Isis oder Encyclopädische Zeitung» (т. 1—41, 1817—48). У 1822 заснував суспільство німецьких дослідників природи і лікарок. Виходячи з натурфілософії Шеллінга, О. розглядав різноманіття живих організмів як результат розвитку і перетворення деякої ідеальної творчої першооснови; кожен рівень розвитку органічних форм реалізує передвстановлену ідеальну первинну форму. У вигадуваннях О. поряд з фантастичними виставами містяться і проникливі припущення, що передбачили наукові відкриття подальшого часу, — ідея дискретності живого (що вилилася надалі в клітинну теорію), погляд на вуглець як на основу живої матерії і ін. О., що розвивалося, вчення про відповідність частин черепа хребцям (цю «хребетну теорію» черепа відстоював і І. Ст Гете) відродилося згодом в ученні про метамерії голови хребетних (див. сб.(збірка) Аннали біології, т. 1, М., 1959, с. 155—264). О. надав значний вплив на російське шеллінгианство почала 19 ст (див. П. Сакулін, З історії російського ідеалізму..., т. 1, ч.1, М., 1913, гл.(глав) 2).
Соч.: Gesammelte Schriften, Ст, 1939; у русявий.(російський) пер.(переведення) — Огляд головного вмісту філософського природознавства..., СП(Збори постанов) Би, 1815; Про світло і теплоту, як відомі стани усесвітнього елементу СП(Збори постанов) Би, 1816; Загальна природна історія для всіх станів, т. 5 [СПБ, 1836].
Літ.: Райків Би. Е., Німецькі біологи-еволюціоністи до Дарвіна, Л., 1969, с. 9—159; Ecker A., L. Oken, Stuttg., 1880; Schuster J., Oken. Der Mann und sein Werk, B., 1922; Pfannenstiel M., L. Oken. Sein Leben und Wirken, Freiburg im Breisgau, 1953; Bräuning-Oktavio H., Oken und Goetne im Lichte neuer Quellen, Weimar, 1959.
