Нотний лист , нотація (від латів.(латинський) notatio — записування, позначення), система графічних знаків, вживаних для запису музики, а також сам запис музики. Зачатки Н. п. відносяться до далекого минулого. Вже в Древній Греції існувала буквена система позначення звуків, що фіксувала лише їх висоту, а не тривалість. Вона стрималася в музичній практиці до 10 ст, коли грецькі букви були замінені латинськими (у цьому варіанті в е р б 20 ст застосовується для позначення окремих звуків і тональності). В середні віки набуло поширення невменноє Н. п.; особливі знаки — невми, що записувалися над словесним текстом, служили для нагадування мелодій співів. Пізніше для точнішого позначення висоти звуків стали вживати горизонтальні лінії. У 11 ст італійський музичний теоретик Гвідо д''Ареццо ввів систему чотирьох нотних ліній, що з'явилася прототипом сучасного нотного стану. На початку ліній він помістив буквені знаки, що позначали висоту записаних на них звуків; ці знаки з'явилися прототипами сучасних ключів. Надалі число ліній було доведене до 5, а невменниє знаки замінені нотами з квадратними голівками. Ця система, що широко застосовувалася для запису григоріанського хоралу, називалася хоральною нотацією. Наступним етапом була т.з. мензуральна нотація, що фіксувала як висоту, так і тривалість звуків. Одночасно в 15—17 вв.(століття) існувала буквена або цифрова система, звана табулатурою і що служила для запису інструментальної музики. Як в сучасній цифровій системі, що застосовується для спрощення вчення грі на деяких народних інструментах, в ній позначалися не самі звуки, а струни і лади на грифові (для струнних інструментів). У 17—18 вв.(століття) акорди записували за допомогою цифр над або під нотами басового голосу — т.з. генерал-бас .
На Русі з кінця 10 ст в православному церковному співі існувало безлінейноє знаменноє, або крюк, Н. п. (див. Знаменний розспів, Крюки ); у 17 ст був здійснений поступовий перехід від листа крюка до п'ятилінійній нотній системі.
Сучасне Н. п. наочно позначає звуковисотне положення нот і їх ритмічні для метро співвідношення. Разом з розвиненою системою додаткових темпових, динамічних, виразних і ін. позначень воно дозволяє точно фіксувати нотний текст музичних творів; в той же час така фіксація не є однозначною, і виконавець, не відступаючи від нотного тексту, завжди дає твору власну інтерпретацію (див. Виконання музичне ). Представники авангардистських музичних течій 20 ст ввели нові виконавські позначення, які, проте, не набули широкого поширення. Деякі з цих композиторів далекоотходят від традиційних форм Н. п., даючи в нотному записі лише натяки, які реалізує сам виконавець. Існує особлива система фіксації нотного тексту для сліпих.
Літ.: Нюрнберг М., Нотна графіка, Л., 1953; Wolf J., Handbuch der Notationskunde, Bd 1—2, Lpz., 1913—19.
