Никольський Микола Михайлович [1(13) .11.1877, Москва, — 19.11.1959, Мінськ], радянський історик релігії, сходознавець, академік АН(Академія наук) БССР (1931), член-кореспондент АН(Академія наук) СРСР (1946). Син і учень М. Ст Никольського . Закінчив Московський університет (у 1900). В період Революції 1905—1907 працював в лекторському гурті при МК РСДРП. У 1918—22 професор Смоленського університету, в 1920—53 — Білоруського університету в Мінську, в 1937—53 директор інституту історії АН(Академія наук) БССР. Основні праці по історії релігії і церкви, критиці Біблії, історії Древнього Сходу. У роботах по історії древньо-східного суспільства підкреслював різку відмінність соціальних форм цього суспільства від суспільства античного. Н. належать також роботи по історії російської православної церкви і по білоруському фольклору. Активно брав участь в науково-атеїстичній пропаганді; у ряді популярних робіт розкривав соціальне коріння іудаїзму і християнства. Нагороджений 2 орденами Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора і медалями.
Соч.: Цар Давид і псалми, СП(Збори постанов) Би, 1908; Древній Вавілон, М., 1913; Древній Ізраїль, 2 видавництва, М., 1922; Історія російської церкви, 2 видавництва, М. — Л., 1931; Приватне землеволодіння і землекористування в древньому Двуречье, Мінськ, 1948; Значення проблеми громадського побуту в Ассірії для вивчення соціально-економічної історії народів Древнього Сходу, «Уч. зап.(західний) Білорус. університету», 1953, ст 16.
Літ.: Лурье І. М., Сорокаріччя наукової і суспільно-педагогічної діяльності акад.(академік) Н. М. Никольського, «Вісник древньої історії», 1940 № 3—4.
