Нечуй-Льовіцкий Іван Семенович (справжнє прізвище — Льовіцкий; псевдонім: І. Баштовий, А. Глаголь, О. Крініцкий, Іван Нечуй) [13(25) .11.1838, містечко Стебльов, нині Корсунь-Шевченковського району Черкаської області, — 15.4.1918, Київ], український письменник. Закінчивши Київську духовну академію (1865), викладав історію, географію, російську мову і словесність. Друкувався з 1868. Н.-Л. створив ряд класичних образів української прози: сільський бунтар Мікола (повість «Мікола Джеря», 1878), невдаха Василіна (повість «Бурлака», 1876), темні сільські власники Кайдаши (повість «Сім'я Кайдаша», 1879) і ін. Пізніше в творчості Н.-Л. визначеніше стає сатирична спрямованість: повести «пройдисвіт (1890) Афонський», «Серед ворогів» (1893) і ін. Творча спадщина Н.-Л. велике: він створив велику кількість повістей, розповідей, історичних романів, п'єс («На Кожумяках», «Маруся Богуславка», 1875), гуморесок, в яких відбилося життя кріпосної і післяреформеної України. Проте в деяких його творах (особливо з життя інтелігенції) відчутно вплив українського буржуазного націоналізму (повести «Хмари», 1874; «Над Чорним морем», 1890, і ін.). Реалістична творча манера письменника формувалася під впливом Т. Р. Шевченка, Н. Ст Гоголя, І. С. Тургенева, М. Е. Салтикова-щедріна, А. Н. Островського. Творчість Н.-Л. зіграло велику роль в розвитку українського соціального романа. Твори Н.-Л. переведені на багато мов народів СРСР і іноземні мови. У Стебльове існує літературно-меморіальний будинок-музей Н.-Л. У 1968 тут відкритий пам'ятник письменникові.
Соч.: Твори. [Вступ. ст. О. I. Бiлецького], т. 1—4, До., 1956; Зiбрання творiв, [Вступ. ст. Н. Є. Крутiкової], т. 1—8, До., 1965—67; у русявий.(російський) пер.(переведення) — Ізбр. твори, т. 1—2, М., 1956.
Літ.: Франко I., Лiтература, iï завдання i найважнiшi цiхи, Твори, т. 16, До., 1955; його ж, «Мікола Джеря», повiсть Iвана Нечуя, там же, т. 17, До., 1955; Крутiкова Н. Є., Творчiсть I. С. Нечуя-Льовіцького. [Статтi та матерiалі], До., 1961; Походзiло М. В., Iван Нечуй-Льовіцький, До., 1960.
