Неру Джавахарлал (14.11.1889, Аллахабад, — 27.5.1964, Поділи), один з лідерів індійського національно-визвольного руху, політичний і державний діяч Індії. Син Мотілала Неру . В 1905—12 вчився в аристократичній школі Харроу і в Кембріджському університеті (Великобританія). У ці роки познайомився з ідеями індійського націоналізму. У 1912 вступив в Індійський національний конгрес (ІНК). На формування суспільно-політичних поглядів молодого Н. зробили вплив Би. Тілак і угрупування так званих екстремістів в ІНК. З приходом (після 1918) до керівництва ІНК М. До. Ганді Н. став його прибічником і найближчим співробітником. У 1921 за антианглійську агітацію в селі піддався першому арешту; всього у в'язницях знаходився понад 10 років. У 1927 брав участь в Конгресі пригноблюваних народів в Брюсселі, потім активно співробітничав із створеною на цьому Конгресі Антиімперіалістичною лігою. Був знайомий з працями К. Маркса і В. І. Леніна. У 1927 разом з батьком відвідав СРСР, де брав участь в святкуванні 10-ліття Жовтневої революції. Н. високо цінував Ст І. Леніна, якого назвав «майстром думки і генієм революції» (Nehru J., Glimpses of world history, N. Y., 1942, р. 638). Н. відзначав, що справа В. І. Леніна живе в серцях робітників, надихає їх на боротьбу за краще життя.
На думку Н., успішна національно-визвольна боротьба на основі широкого залучення до неї народних мас повинна вестися під гаслом майбутнього глибокого соціального перевлаштування Індії, головними елементами якого Н. рахував націоналізацію, ведучу економічну роль держави і планерування народно-господарського розвитку, проведення антифеодальних аграрних реформ і розвиток з.-х.(сільськогосподарський) кооперації. Н. бачив майбутнє Індії в соціалізмі, проте дорога до нього убачала не через розвиток класової боротьби, а, услід за Ганді, через соціальний компроміс.
Радикальні погляди Н. сприяли висуненню його з кінця 1920-х рр. на роль одного з лідерів лівого крила ІНК. Н. входив в склад керівного ядра партії, з 1923 неодноразово обирався секретарем Виконкому, потім генеральним секретарем ІНК; у 1929—30, 1936—37, 1946, 1951—54 Н. — голова ІНК. У 1929 на Лахорськом з'їзді ІНК висунув програмне гасло «Пурна сварадж» (повна незалежність), брав участь в розробці першої економічної і соціальної програми ІНК, прийнятої на з'їзді в Карачі в 1931. У 1938 очолив Національний плановий комітет (орган ІНК), що розробив програму економічного будівництва в майбутній незалежній Індії. У 20—30-і рр. Н. неодноразово бував за рубежами Індії, встановлюючи зв'язки індійського національного руху з антиімперіалістичними і антифашистськими силами в Західній Європі; активно виступав проти фашистської агресії в Ефіопії (Абіссінії) і Європі, на підтримку республіканської Іспанії і боротьби Китаю проти японської агресії. Під час 2-ої світової війни 1939—45 активно виступав на підтримку Радянського Союзу.
В 1946 Н. увійшов до тимчасового уряду Індії як віце-прем'єр (прем'єр-міністром вважався віце-король) і міністр закордонних справ. Керував роботою Міжазіатської конференції в Делі (1946). З моменту утворення незалежної Індії (1947) Н. до своєї кончини беззмінно займав пост прем'єр-міністра і міністра закордонних справ. З його ім'ям пов'язані розробка і здійснення основних принципів внутрішньої і зовнішньої політики Республіки Індії що отримали назву «Курсу Неру». За ініціативою Н. і при його безпосередній участі були складені найважливіші програмні документи ІНК, що передубачали в економічної області розвиток «змішаної економіки» при переважному зростанні державного сектора і розширенні державного регулювання народного господарства. У 1955 на з'їзді ІНК в Аваді за пропозицією Н. була прийнята програма побудови в Індії «суспільства соціалістичного зразка», а в 1959 на з'їзді в Нагпуре — програма завершення аграрних реформ і розвитку різних видів з.-х.(сільськогосподарський) кооперації. Заклопотаний зростанням індійських монополій, Н. виступав, особливо в 1963—64, за обмеження індійського крупного капіталу. Будучи головою Планової комісії, Н. взяв безпосередню участь в складанні перших трьох п'ятирічних планів розвитку Індії (1951/52—1965/66). Розроблені і здійснені під керівництвом Н. заходи по економічному і соціально-культурному будівництву поклали початок перебудові колоніально-феодальної структури індійського суспільства.
В області зовнішньої політики Н. проводив політику «позитивного нейтралітету», направлену на боротьбу за мир, міжнародну співпрацю, проти загрози воїни, проти неоколоніалізму і расизму. Він взяв участь в розробці п'яти принципів міждержавних відносин — «Панча шила», був одним з керівників Бандунгськой конференції 1955 .
Н. виступав за всемірний розвиток радянсько-індійських стосунків, дружбу і співпрацю між Радянським Союзом і Індією, за вивчення і використання радянського досвіду економічного і культурного будівництва. У 1955 і 1961 він відвідав СРСР.
Як політичний і державний діяч Н. став визнаним національним лідером і увійшов до історії як «будівельник нової Індії». Він був оригінальним мислителем, блискучим оратором і публіцистом, що створив крупні популярні роботи по усесвітній і індійській історії. У світогляді Н., пронизаному ідеалами гуманізму, знайшли віддзеркалення складні і суперечливі умови історії Індії в сучасну епоху.
Соч.: (Nehru), The Unity of India, collected writings, 1937—1940, L., 1941; Glimpses of world history N. Y., 1942; Independence and after. A collection of speeches, 1946—1949, N. Y., 1950; J. Nehru''s speeches, 1949—1953, Delhi, 1954; J. Nehru''s speeches, v. 1—5, Delhi, 1957—68; Selected works, v. 1—5. [New Delhi]. 1972—73: у русявий.(російський) пер.(переведення) — Зовнішня політика Індії. Ізбр. мови і виступи, 1946—1964, М., 1965; Автобіографія, М., 1955; Відкриття Індії, М., 1955.
