Натуральна школа, умовна назва початкового етапу розвитку критичного реалізму в російській літературі 40-х рр. 19 ст Термін «Н. ш.», вперше спожитий Ф. Ст Булгаріним в зверхній характеристиці творчості молодих послідовників Н. В. Гоголя (див. газету «Північна бджола» від 26 січня 1846), був затверджений в літературно-критичному ужитку Ст Р. Белінським, який полемічеськи переосмислив його значення: «натуральне», тобто просте, строго правдиве зображення дійсності. Думка про існування літературної «школи» Гоголя, що виражала рух російської літератури до реалізму, Белінський розвинув раніше (ст. «Про російську повість і повісті р. Гоголя», 1835, і ін.); розгорнута характеристика Н. ш. і її найважливіших творів міститься в його статтях «Погляд на російську літературу 1846 років», «Погляд на російську літературу 1847 років», «Відповідь ''''Моськвітяніну''''» (1847). Видатну роль збирача літературних сил Н. ш. зіграв Н. А. Некрасов, що склав і випустив в світло її головні видання, — альманах «Фізіологія Петербургу» (ч. 1—2, 1845) і «Петербурзька збірка» (1846). Друкарськими органами Н. ш. стали журнали «Вітчизняні записки» і «Сучасник» .
Для Н. ш. характерна переважна увага до жанрів художньої прози («фізіологічний нарис», повість, роман). Услід за Гоголем письменники Н. ш. піддавали сатиричному осміянню чиновництво (наприклад, у віршах Некрасова), змальовували побут і вдачі дворянства («Записки однієї молодої людини» А. І. Герцена, «Звичайна історія» І. А. Гончарова і ін.), критикували темні сторони міської цивілізації («Двійник» Ф. М. Достоєвського, нариси Некрасова, Ст І. Даля, Я. П. Буткова і ін.), з глибоким співчуттям змальовували «маленьку людину» («Бідні люди» Достоєвського, «Заплутана справа» М. Е. Салтикова-Щедріна і ін.). Від А. С. Пушкина і М. Ю. Лермонтова Н. ш. сприйняла теми «героя часу» («Хто винен?» Герцена, «Щоденник зайвої людини» І. С. Тургенева і ін.), емансипації жінки («Сорока-злодійка» Герцена, «Полінька Сакс» А. В. Дружініна і ін.). Н. ш. новаторськи вирішувала традиційні для російської літератури теми (так, «героєм часу» ставав різночинець: «Андрій Колосов» Тургенева, «Доктор Крупів» Герцена, «Життя і пригоди Тихона Тросникова» Некрасова) і висувала нові (правдиве зображення життя кріпосного села: «Записки мисливця» Тургенева, «Село» і «Антон-горемика» Д. В. Грігоровіча і ін.). У прагненні письменників Н. ш. бути вірними «натурі» таїлися різні тенденції творчого розвитку — до реалізму (Герцен, Некрасов, Тургенев, Гончарів, Достоєвський, Салтиков-щедрін) і до натуралізму (Далечінь, І. І. Панаєв, Бутков і ін.). У 40-і рр. ці тенденції не виявили чіткого розмежування, деколи співіснуючи в творчості навіть одного письменника (наприклад, Грігоровіча). Об'єднання в Н. ш. багатьох талановитих письменників, що стало можливим на грунті широкого антикріпосницького фронту, дозволило школі зіграти важливу роль в становленні і розквіті російської літератури критичного реалізму. Вплив Н. ш. позначилося також в російському образотворчому (П. А. Федотов і ін.), музичному (А. С. Даргомижський, М. П. Мусоргський) мистецтвах.
Літ.: Цейтлін А. Р., Становлення реалізму в російській літературі, М., 1965; Кулешов Ст І., Натуральна школа в російській літературі XIX ст, М., 1965; Манн Ю. Ст, Філософія і поетика «натуральної школи», в кн.: Проблеми типології російського реалізму, М., 1969.
