Наполеон III (Napoleon III), Шарль Луї Наполеон Бонапарт (20.4.1808, Париж, — 9.1.1873, Чизлхерст, поблизу Лондона), французький імператор в 1852—70. Син Гортензії Богарне, падчерки Наполеона I, і його брата Луї Бонапарта. З 1815 знаходився у вигнанні. Після смерті в 1832 герцоги Рейхштадтського (сина Наполеона I) розглядався бонапартистами як «законний» претендент на французький престол. У 1836 (у Страсбурзі) і в 1840 (у Булоні) намагався підняти заколот і захопити владу у Франції. У 1840 був засуджений французьким урядом до довічного висновку у фортеці Гамір. Знаходячись у в'язниці, написав брошуру про боротьбу з пауперизмом. У 1846 біг до Великобританії; повернувся до Франції після лютневої революції 1848. Використавши загострення класових протиріч, незадоволеність селян податковою політикою Другої республіки і прагнення крупної буржуазії до встановлення диктаторського режиму, добився свого обрання президентом республіки (10 грудня 1848). За допомогою воєнщини зробив 2 грудня 1851 контрреволюційний державний переворот. Законодавчі збори були розбещені; вся влада перейшла в руки президента. 2 грудня 1852 Луї Наполеон був проголошений імператором під ім'ям Наполеона III. Правив на користь крупної буржуазії, встановивши жорстку диктатуру (поліцейський терор, переслідування діячів 1-го Інтернаціоналу і т.п.). В той же час демагогичеськи загравав з трудящими, удаючись до характерної для бонапартизму політиці лавірування. З початку 60-х рр. Н. III, зляканий підвищенням революційної активності мас, намагався провести деякі ліберальні реформи (закон 1864, що відмінив заборону страйків; введення часткової свободи зборів в 1868 і ін.), які, проте, не могли припинити зростання суспільної незадоволеності.
Уряд Н. III вело багаточисельні загарбницькі війни (участь в Кримській війні 1853—56, у війні проти Австрії в 1859, в інтервенціях до Індокитая в 1858—62, до Сирії в 1860—61, Мексику в 1862—67 і ін.). Невдачі зовнішньої політики Другої імперії (особливо провал мексиканської експедиції) ослабили позиції Н. III усередині і поза країною. Половинчасті заходи по лібералізації режиму не могли запобігти краху імперії; прискорила його франко-пруська війна 1870—71. 2 вересня 1870 в битві при Седане Н. III здався в полон прусським військам. Революція 4 вересня 1870 в Парижі повалила Н. III з престолу. Після укладення Франкфуртського миру 1871 він був звільнений з полону; до кінця життя знаходився у Великобританії.
Літ.: Маркс До., Вісімнадцяте брюмера Луї Бонапарта, Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 8; Желубовськая Е. А., Крах Другої імперії і виникнення Третьої республіки у Франції, М., 1956.
