Міщанка (польськ., однина mieszczanin — городянин), стан в дореволюційній Росії, що включав різні категорії міських жителів (ремісників, дрібних домовласників, торговців і т.п.). У 14—17 вв.(століття) міщанами називали городян південних і західних російських областей, що входили до складу Литви і Польщі, з 17 ст — жителів смоленських міст. По губернській реформі 1775 (див. Губернія ) до М. відносили людей посадників з капіталом менше 500 крб. М. платило подушну подать, несло рекрутську повинність, було обмежене в свободі пересування. Станова приналежність к М. була спадковою. Розбагатілі міщани переходили в купецтво, купці, що розорилися, ставали міщанами. Ними ставала також частина селян, що звільнилися від кріпосної залежності. М. кожного міста посаду або містечка утворювало особливе міщанське суспільство, яким управляв міщанський староста і його помічники. У 1811 в Росії було 949,9 тис. міщан (35,1% міського населення); у 1897 — 7449,3 тис. (44,3%). В результаті реформ 60-х рр. 19 ст багато хто з них дістав доступ на державну службу або ж став особами «вільних професій». М. зберігалося в Росії до Великої Жовтневої соціалістичної революції.
У переносному розумінні міщанами називають людей, поглядам і поведінці яких властиві егоїзм і індивідуалізм, користолюбство, аполітичність, безідейність і т.п. Див. також Дрібна буржуазія .
