Мінко Василь Петрович [р. 1(14) .1.1902, с. Мінковка, нині Валковського району Харківської обл.], український радянський письменник. Член КПРС з 1942. Народився в селянській сім'ї. Вчився в Харківському інституті народної освіти (1929—31). Учасник Великої Вітчизняної війни 1941—45. Виступив у пресі з п'єсами для самодіяльного театру в 1924, з 1927 пише нариси, розповіді, повести: збірка «Влада на місцях» (1928), повести «Белладона» (1929), «Яріна Черкас» (1936). Повести «Над Хорол-річкою» (1949), «Ясні зірки» (1951), збірка розповідей «Повна чаша» (1950) присвячений життю післявоєнної укр.(український) села. Його сатирична комедія «Не називаючи прізвищ» (1953) обійшла сцени багатьох театрів країни. М. належать комедії «На хуторі поблизу Діканьки» (1958), «Жених з Аргентини» (1960), «Комедія з двома інфарктами» (1966), «Давайте не будемо» (1967), «Увага, какаду» (1972), автобіографічна повість «Моя Мінковка» (1962—1969, русявий.(російський) пер.(переведення) 1973) і книжкових мемуарів «Червоний Парнас» (1971). Нагороджений 3 орденами, а також медалями.
Соч.: Вібранi твори, До., 1662; Комедiï, До., 1968; у русявий.(російський) пер.(переведення) — Драми і комедії, М., 1963.
Літ.: Гущин М., Не назіваючи прізвiща головного героя, «Вiтчизна», 1953. № 5; Iщук А., Василь Мінко, в кн.: Лiтературнi портреті, т. 1, До., 1960; Гуторов О., Мінкiвка — частіна великого свiту, «Прапор», 1971 № 5; Icторiя украïнськоi лiтературі, т. 8, До., 1971.
