Мяськовський Микола Якович [8(20) .4.1881, Новогеоргиевськ, нині Модлін, Польща, — 8.8.1950, Москва], радянський композитор, народний артист СРСР (1946), доктор мистецтвознавства (1940). Народився в сім'ї військового інженера. Освіту здобув в кадетському корпусі. З дитинства виучувався музиці. У 1899—1902 вчився у Військово-інженерному училищі, потім перебував на військовій службі в Москві і Петербурзі (до 1908). Одночасно займався музично-теоретичними предметами під керівництвом Р. М. Гліера і І. І. Крижановського. У 1911 закінчив Петербурзьку консерваторію по класу композиції (вчився у А. К. Лядова і Н. А. Рімського-корсакова). У консерваторії почалася велика дружба М. з С. С. Прокофьевим, що продовжувалася до кінця життя. Тоді ж твори М. почали виконуватися в концертах і видаватися (1-я симфонія, 1908; симфонієта, 1910; симфонічна притча «Мовчання», 1909; 2 струнних квартету, соната і ін. п'єси для фортепіано, ряд вокальних соч.(вигадування)). З 1911 виступав як музичний критик в московському журналі «Музика». Особливо велике значення мала його стаття «Бетховен і Чайковський» (1912). На початку 1-ої світової війни 1914—18 був мобілізований, знаходився на передових позиціях. По визнанню композитора, враження війни послужили до «прояснення» його музичних думок (4-я і 5-я симфонії, 1918). Після Великої Жовтневої соціалістичної революції М. працював в Морському генеральному штабі, в 1921 був демобілізований і жив в Москві. Один з авторитетних російських музикантів, М. з перших років Радянської влади працював на користь нового суспільства. З 1919 він працював в Наркомпросе, музичному видавництві; у 1932—48 був членом оргкомітету Союзу радянських композиторів. З 1921 професор Московської консерваторії, що виховав більше 80 композиторів, серед яких, — Ст Я. Шебалін, А. І. Хачатурян, Д. Би. Кабальовський, Ст Р. Фере, Р. Р. Галинін.
М. — один з найбільших симфоністів сучасності, автор 27 симфоній і ряду ін. вигадувань для симфонічного оркестру. Для творчості М. характерні: самостійне перетворення класичних традицій, різноманіття вмісту при втіленні тим, образів і емоцій сучасної дійсності, складність і серйозність музичного мислення, невпинні пошуки нового, неодноразове звернення до народних зразків при вельми вільному їх трактуванні, високе художня майстерність. Майже кожна симфонія ставить нове творче завдання. Особливо виділяються пісенні образи 5-ої симфонії, трагічні — 6-й (1923), героїчні — 16-й (1936), ліричні, — 21-й (1940; Державна премія СРСР, 1941), 27-й (1950; Державна премія СРСР, 1951) симфоній; 19-я симфонія (1939) написана для духового оркестру. М. — автор ряду камерних ансамблів, перш за все 13 струнних квартетів (у тому числі 9-й — Державна премія СРСР 1946, і 13-й — Державна премія СРСР, 1951). У тісному творчому зв'язку з радянськими виконавцями створені М. концерти з оркестром — для скрипки (1938) і для віолончелі (1944; Державна премія СРСР, 1946). Серед ін. вигадувань М. — сонати для фортепіано (9), для віолончелі (2, у тому числі 2-я — Державна премія СРСР, 1950); вокальні твори — кантати «Корів з нами» (слова Н. С. Тіхонова, 1942) і «Кремль вночі» (слова С. А. Васильева, 1947), цикли романсів на слова Е. А. Баратинського, До. Д. Бальмонта, З. Н. Гиппіус, Вяч. І. Іванова, А. А. Блоку, Ф. І. Тютчева, А. А. Дельвіга, М. Ю. Лермонтова, С. П. Щипачева, Р. Бернса, масові пісні, хори і ін. Нагороджений орденом Леніна.
Літ.: Ліванова Т., Н. Я. Мяськовський. Творча дорога, М., 1953; Довідник-путівник по симфоніях Н. Я, Мяськовського. Сост. Ст Винограду, М., 1954; Н. Я. Мяськовський. Збори матеріалів, т. 1—2, 2 видавництва, М. 1964; Іконников А., Художник наших днів. Н. Я. Мяськовський, М., 1966.
