Моісей Маркова Олександрович [народився 30.4(13.5) .1908, Расськазово, нині Тамбовської області], радянський фізик, академік АН(Академія наук) СРСР (1966; член-кореспондент 1953). Закінчив МГУ(Московський державний університет імені М. Ст Ломоносова) (1930). З 1934 — у Фізичному інституті АН(Академія наук) СРСР. Член Президії АН(Академія наук) СРСР, академік-секретар (з 1967) Відділення ядерної фізики АН(Академія наук) СРСР. Голова Міжвідомчій комісії з ядерної фізики (з 1971). Основні роботи по квантовій механіці і фізиці елементарних часток. Запропонував теорію так званих полів, що не локалізувалися, у вигляді некомутативності поля і координати (1940). Розробив складену модель елементарних часток (1953), на основі якої передбачав можливість збуджених станів адронів (резонансів, 1955). М. належать фундаментальні дослідження по фізиці нейтрино (1957). Обгрунтував доцільність проведення експериментів нейтрино на великих глибинах під землею і можливість проведення дослідів нейтрино на прискорювачах (1958). Вперше висунув гіпотезу про те, що повні перерізи розсіяння лептонів на нуклонах із зростанням енергії прагнуть до перетинів пружного розсіяння на точкових нуклонах (1963). Висунув ідею про можливе існування елементарних часток гранично великих мас — максимонов, а також фрідмонов — часток з мікроскопічними повною масою і розмірами, що є по своїй структурі майже замкнутими всесвітами. Нагороджений 2 орденами Леніна, орденом «Знак Шани» і медалями.
Соч.: Гіперони і k-мезоні, М., 1958; Нейтрино, М., 1964.
Літ.: Балдін А. М. [та інші], Моісей Олександрович Марков, «Успіхи фізичних наук», 1968, т. 95, ст 2, с. 383—84.
