Мочалов Павло Степанович [3(15) .11.1800, Москва, — 16(28) .3.1848, там же], російський актор. Готувався до сцени під керівництвом батька — видного актора московської драматичної трупи, у минулому кріпосного актора — С. Ф. Мочалова. Після дебюту в ролі Поліника («Едіп в Афінах» Озерова) був прийнятий в 1817 на московську імператорську сцену (з 1824 — Малий театр). Почавши діяльність в роки бурхливого підйому національної самосвідомості і культури, в період формування естетики декабристського романтизму, М. додав сприйнятим їм визвольним настроям яскраво демократичний, стихійно бунтарський характер. Вже на початку діяльності, виступаючи в творах П. Корнеля (Горацій — «Горацій»), Вольтера (Танкред — «Танкред»), М. не лише руйнував стилістику классицистськой трагедії, але і вносив до трактування своїх ролей трагізм нового, романтичного типа. Драми В. А. Озерова (Фінгал — «Фінгал»; Димитрій Донський — «Димитрій Донський») були для М. перехідною ланкою до романтичного репертуару. Не проявляючи особливої уваги до дотримання історичного колориту, пошуків характерності або декоративної імпозантності образу, М. захоплював глядача пристрасною силою і глибиною відчуттів, багатством і контрастом їх несподіваних переходів. Серед ролей М. в мелодрамі і романтичній драмі: Юлій («Залізна маска» Цшокке), Жермані («Тридцять років, або Життя гравця» Дюканжа), Кин («Кин, або Геній і життя безпутно» Дюма-батька), Бідерман («Смерть або Честь» Польового) і ін. Художник величезної творчої активності, М. незрідка в корені переосмислював свої ролі. Так, в його виконання Мейнау (мелодрама «Ненависть до людей і розкаяння» Коцебу, 1826) зростав у фігуру байроновського масштабу. Бунт людини вільних поглядів проти суспільства, заснованого на користолюбстві і насильстві, з особливою яскравістю виявився у М. у таких ролях шиллеровського репертуару, як Карл Моор («Розбійники», 1828) і Фердинанд («Підступність і любов», 1829). Найважливіше місце в творчості М. займали ролі в трагедіях Шекспіра: Отелло («Отелло», 1837), Лір («Король Лір», 1839), Річард III («Річард III», 1839), Ромео («Ромео і Джульєта», 1841). Найбільшим створенням М. був образ Гамлета («Гамлет» Шекспіра, 1837). У обстановці реакції 1830-х рр. драма Гамлета була для М. драмою сильної і самотньої особи, що гине унаслідок усвідомлення величезного розриву між гуманістичними вимогами і реальною дійсністю. Виступ М. став видатною художньою подією, що викликала появу відомої статті В. Г. Белінського «“Гамлет”, драма Шекспіра. Мочалов в ролі Гамлета» (1838). М. проявляв постійний інтерес до сучасної російської літератури, особливо до драми і лірики (він сам писав вірші). Володіючи глибоким поетичним відчуттям, особливою майстерністю вимовлення віршованого тексту, М. виконував ролі Керім-Гирея і Алеко в інсценуваннях (А. А. Шаховського) поем А. С. Пушкина «фонтан Бахчисараю» і «Цигани». Він створив драматичну композицію по віршу Пушкіна «Чорна шаль» (з музикою А. Н. Верстовського), з якою виступав в концертах. Одна з найбільш значних ролей М. — Чацкий («Лихо з розуму» Грібоєдова, 1831), в трактуванні якої він відобразив драму свого покоління, оживив образ волелюбного героя декабристської пори. Довкола творчості М. велася запекла ідейно-естетична боротьба, пов'язана з демократизацією російської сцени і її національним самовизначенням. М. сприяв твердженню в театрі безпосередності акторського переживання, гострого відчуття зв'язку художника зі своєю епохою, з її передовими ідеалами і драматичними протиріччями. Гарячим залицяльником і пропагандистом мистецтва М. було Ст Р. Белінський, його талант високо цінували Н. Ст Гоголь, М. Ю. Лермонтов, І. С. Тургенев, А. Н. Островський. А. І. Герцен писав: «Щепкин і Мочалов, без сумніву, два кращих артиста зі всіх бачених мною в продовженні тридцяти п'яти років і впродовж всієї Європи. Обидва належать до тих натяків на сокровенні сили і можливості російської натури, які роблять непорушною нашу віру в майбуття Росії» (Збори соч.(вигадування), т. 17, 1959, с. 268—69). К. С. Станіславський бачив в М. один з геніїв світового театру.
Літ.: Собольов Ю. Ст, Павло Мочалов, М., 1937; Белінський Ст Р., Про драму і театр, М. — Л., 1948; Павло Степанович Мочалов. [Збірка], М., 1953; Дмітрієв Ю., Мочалов — актор-романтик, М., 1961.
